Нове на сайті:
Прокуратура зобов‘язала боржника відшкодувати понад 1 млн грн пенсійних виплат Намісник Порошенка на Тернопільщині поліз на дах Пенсіонерам пояснили, як насправді перераховують пенсію Підприємців з Тернополя запрошують на зустріч в міську раду На Тернопільщині СБУ припинила незаконний видобуток корисних копалин На які пільги мають право батьки, які утримують двох дітей віком до 18 років В зразкових традиціях "совка" звітують в ТОДА У Тернополі буде "Алея єднання" Жінкам пояснили, які періоди декретної відпустки і догляду за дитиною зарахують до пенсійного стажу Автомобільні перевезення в області зменшуються Завуальовано чи ні, але заборона в Тернополі поки що діятиме Ще одного терориста судитимуть заочно На Тернопіллі зростає металургійне виробництво? Кавказці в Тернополі продовжують грабувати і погрожувати Нелюд на очах у малолітніх зарізав собак

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

Ігор Турський

Дитинство і студентські роки

Батьки досягнули всього самі. Мама виросла в сім’ї педагогів – сільських вчителів. Батько ріс в простій сільській сім’ї. Цікаво, що батько народився на Дніпропетровщині, куди їх пересели як «небезпечних елементів». Проте, за кілька років вони повернулися додому.

Тато, коли я був малий, багато працював. У 1986 році заснував свою фірму, коли дозволили приватний бізнес. Один час в нього на підприємсві працювало біля двохсот людей. Це було виробництво, в якому було кілька напрямків. Батько – надзвичайно порядний чоловік. Зараз в нього серйозні проблеми зі здоров’ям, ми всією сімєю його підтримуємо і маємо надію, що все буде гаразд.

Мама працювала у сфері громадського харчування, починала з повара. З батьками я проводив небагато часу, бо вони постійно були зайняті, хоч вони переймались моїми проблемами і постійно цікавились моїм життям.

Яскраві спогади з дитинства, коли ходив у садочок, батько дуже хотів купити автомобіль, а так допомогти, то не було кому. От він працював на двох роботах і ще брав роботу на дім. Він дуже добре розбирається в електриці, вночі, я пам’ятаю, він паяльником щось там робив і дозволяв подовше посидіти з ним.

Я маю важкий характер ще з дитинства. Коли друзі роблять зараз мені зауваження, то стараюсь поправити свою поведінку. Деякі риси намагаюсь виправити, а деякі – посилити. Мене батько завжди вчив і виховував справжнім чоловіком, тому, вважаю, що певні риси в чоловіка мають бути присутні.

Втік з дому в другому класі. Я маю дуже загострене відчуття справедливості. От я вважаю, що так не має бути, тому я не можу себе переконати в першу чергу. А ще не любив, якщо в присутності інших мені робили несправедливі зауваження. От батьки тоді сказали, що прийдуть в школу, якщо вчителька щось про мене погане скаже, то я «отримаю на горіхи» на очах в дітей. І я на випередження пішов з дому.

Йшов я у село, це Тернопільський район. Собі уявляв, що буду там жити. Я тоді зібрав сумку, якісь теплі речі, книжки в школу не взяв. Задумано це було з вечора. Якісь копійки знайшов, рубля двадцять. На хліб, думаю, хватить… На половині дорозі мене наздогнали… Що то було….

В класі був лідером. Вчився я непогано, але поведінка завжди кульгала. Часом мене виганяли з уроків, а я за собою міг вивести пів класу.

Після закінчення школи було кілька доріг. Коли приїхали з профорієнтацією з Харківського авіаційного училища, то я загорівся і страшенно хотів туди поступати. Але вдома ми поговорили і батькові вдалось мене відмовити.

Поступив я разом з однокласниками, старалися триматись один одного, бо дружили. Ще хтось там «пристав» до нас і так ми дружимо до сьогоднішнього дня. Стараємось ті стосунки підтримувати, бо за стільки років було по всякому, але та дружба найщиріша. Було погано, було добре, але стосунки вдалось зберегти. Всі шкільні друзі залишились, навіть є такі, що повиїжджали за кордон, але ми постійно зідзвонюємось, приїздять до нас.

Інститутські роки незабутні. Дуже сильно зі студентських часів мені пам’ятається святкування дня студента. Це було в гуртожитку, ніяких ні дискотек, нічого. Ми були бідні студенти, які отримували той мізер – стипендію. Збиралися, здали по кілька купонів. За зал не треба було платити, бо це відбувалося в одній з кімнат гуртожитку. Звичайно, воно потім переходило на весь гуртожиток, в сусідній кімнаті танцювали.

Викладацька діяльність і робота

Поганих студентів нема, є погані викладачі. Студенти щирі, відкриті для спілкування, для навчання, просто з ними треба мати зворотній зв’язок. Якщо студента любити, він завжди і вивчить. Я зараз зі своїми студентами спілкуюсь і з тими, які позакінчували університет, ми і в фейсбуці списуємось… Я дуже любив своїх студентів, і вони мене, відчуваю, також. Завди готувався до лекцій, бо студенти – дуже ерудовані люди. Ми спілкувались на різні теми. З ними треба обов’язково спілкуватись, не сухо математичними формулами.

Пам’ятаю свою першу пару. Я сильно хвилювався, бо студенти були від мене не набагато молодші. В додаток до цього, лектор не прийшов на лекцію. А я мав читав за ним практичні. І тут я приходжу, а вони кажуть: ми нічого не знаємо, в нас пари не було… То я пів пари проводив ще лекцію, а пів – практичне.

Студенти дуже вимогливі. Вони можуть насміхатися, вони відкриті, все бачать і про це говорять. Якщо дорослі вміють одягати маски, то студенти їх не вдягають. Тому вони не лукавлять у відношені до викладача, говорять правду. В студентів важко завоювати авторитет. Крім того, що ми працюємо на результат, і після курсу проведеного викладачем, має щось залишитись, то треба підібрати до кожного «ключик».

Звичайно, я ставив двійки, був вимогливий. Зараз є багато моїх судентів, які вже працюють разом зі мною на кафедрі, позахищали дисертації. Була така студентка, зараз дуже поважна викладач, добре вчилась, вела всі концерти в університеті, лідером і в навчанні була, а я її з лекцій виганяв два рази. І вона мені досі це згадує.

Старався бути принциповим і до студентів, і до викладачів. От вигнав студента з екзамену, бо він сидів з навушниками і з телефоном, йому там диктували. Вся група це бачила. Це мене принизить в очах групи, якщо я потім йому поставлю екзамен. Я вибудовував логіку в стосунках і в ці стосунки ніхто не мав втручатися.

Міська рада

Перші дні, коли почав працювати у міській раді, то сидів тут до 2 години ночі, вичитував документи, які треба підписати. Насправді я дуже відповідально ставлюсь до того, що роблю, і вважаю, що краще нічого не робити, ніж робити, аби було. От вся пошта і я буду сидіти, поки не перечитаю. Робочий день ще ніколи не закінчився по графіку.

Прокидаюсь в 6. 35 і практично починаєтья робочий день. Закінчується, якщо нормально, то у 20. В процесі роботи не встигаю розписати пошту, бо постійний потік людей. Постійно виникають якісь ситуації. Просто сісти тут і закритись – ненормально, тому що треба працювати з людьми. Але додому роботи ніколи не беру.

Продуктами не перебираю. Я, як кожен чоловік, люблю м’ясо.

Практично виключив зі свого раціону алкоголь. Заважає. Без алкоголю – завжди свіжа голова, а в нашій роботі це потрібно. Кажуть, втому і стреси можна знімати алкоголем, я навчився втому знімати, спілкуючись з сином і з дочкою, раніше я не вмів цього робити.

Я командний гравець. Ми є однодумцями і несемо спільну відповідальність за те, що робимо. Мені знається, що нам вдається триматись принципу командної гри, а оцінку нам дадуть тернополяни.

Коли я йду на прийом громадян, то важливо почути кожного. Крім роботи секретаря ради, я курую управління соціальної політики. Люди приходять зі справжніми бідами. Ми обмежені в коштах, але я стараюсь кожному, хто вже прийшов, чимось допомогти. Розумію, що не зможу допомогти всьому місту, але люди, які стукають, їм треба відкривати.

Сім’я

В дітях черпаю енергію. Повертаюся з роботи, обов’язково маю і з Мар’яном погратися? і з Веронікою поспілкуватись. Вона займається музикою, співами, мене визнає найбільшим експертом, бо я допоміг їх робити перші кроки? також закінчив музичну школу. Крім того, Верноніка з чотирьох років танцює, думаю, і чемпіонат світу нам підкориться. Вона дуже талановита і дуже творча дитина, – моя гордість.

Син, коли я приходжу додому, то мене він не відпускає,хоче набутися з татом, бо ще маленький, йому три з половиною роки. Вероніка то вже підросла, їй 10 років, в неї свої інтереси, є друзі. А син каже, що він татовий. Я, буває, і насварюся, він прийде, за ногу зловитьсяя, поплаче біля мене. Саме ці маленькі створіння дають мені сили і наснаги працювати.

Моя дружина – з танцювальної сім’ї. Клуб „Мальви” в 79 році заснували Мар’ян і Ольга Дацко – це батьки моєї дружини. Дружина танцювала, кубок України виграла. То донька просто зобов’язана була танцювати, але вона робить це із задоволенням, а я намагаюсь їй допомагати. Часом їй щось не вдається, але вона багато над собою працює, вдома багато медалей. Я дуже задоволений.

Я стараюсь постійно спілкуватись з вчителями моїх дітей. От недавно вчителька з музики по класу фортепіано дзвонить і каже: „Ваша дитина феноменальна, вона вивчила твір за шостий клас”. Мені було дуже приємно, це не передати словами.

Я не проживу життя за дітей, це моя основна теза у вихованні. Я можу дати їм освіту. Скільки би матеріальних цінностей не було б надбано, я можу покласти на це життя, а їм воно буде не потрібно. Тому вважаю, що дітям дуже важливо дати фах, і музика, і танці – це вже фах. Але основний фах вони мають вибрати самі, я просто шукаю в них таланти і стараюсь розвивати їх. Якщо я буду нав’язувати свою думку, вони можуть бути не щасливі, не професійні…

У всіх приходить такий час, коли діти скажуть: „Тато, ти нічого не знаєш”. Але я дуже хочу, щоби в цьому жорсткому світі вони знайшли собі місце під сонцем.

Відпочинок

Якщо є вихідний, то витрачаю його на спілкування з сім’єю. Я люблю активний відпочинок, якщо ми навіть їдемо кудись на море, то я сиджу і планую, куди можемо поїхати, щоб діти бачили не просто пісок і море. З найцікавіших місць Грузія – надзвичайна країна. Люди дуже щирі і привітні. Надзвичана країна Франція, чимось вона мені нагадує Грузію. А щодо України – то дуже люблю Львів. Ми з дружиною вважаємо, що це наше друге місто.

З дружиною вчилися в одній школі, там і познайомились. В нас було два етапи спілкування. Один – на рівні дитячому, потім вже другий – то вже безповоротно.

Я розумію, що дружині важко через мою зайнятість. Ми з нею спілкуємось на цю тему, вона розуміє, що я вибрав таку дорогу і вона в усьому мене підтримує, дуже добре виховує дітей, я вдячний їй за це. Вона молодець.

Коли їду на відпочинок, то беру з собою такі легкі детективчики, щоби трохи розвіятись. Зараз я не маю часу читати художні книжки. Читаю спеціалізовану літературу, яка стосується моєї наукової діяльності. Ще читаю регламент міської ради і купу листів (сміється, – ДОБА).

Активність в інтернеті

Я думав, що зможу активніше займатись фейсбуком і блогами. Насправді – часу писати про все, що відбувається, нема. Це треба ще пів дня, щоби все описати, який прийом був громадян, з якими проблемами люди приходять. Я пробував це робити, але то неможливо.

Ніколи не коментую анонімних статтей, вважаю, що той, хто пише анонімно, він лукавить і боїться сказати свою думку. Коментарі і статті про себе читаю, але я б не сказав, що це щось таке…. Переважно, люди, ховаючись під ніками, обливають брудом. Якщо ви такі сміливі і правдолюби – назвіться, підпишіться. Такі моменти трохи вибивають з колії, колись дуже сильно, але зараз вже звик. Мої батьки таке важко переносять. В мене надзвичайно порядні батьки і є прикладом для мене. Просто я знаю, як нелегко було йому зробити бізнес, багато йому в свій час допомагав. Всім, чого я добився, завдячую батькам.А коли хтось про це щось написав, бо було зручно, бо була сенсація, то було дуже боляче і неприємно. Наші знайомі і друзі знають, що в нас самодостатня сім’я, бо батько багато працював, і заробляв чесно. Підприємство почало працювати з середини вісімдесятих, є декларації про всі доходи.

В своїй декларації я показав все. Так, в мене захворів батько в 2008 році, йому зробили одну операцію, потім іншу, от зараз в нього стався інсульт. Ми частину бізнесу продали. Я можу завести і показати підприємство, якщо хтось хоче об’єктивності. Гроші в декларації, про які писали, це від продажу частини бізнесу. Я ж нічого не вкрав, я заплатив усі податки.

Я завжди до себе ставлюсь критично і незадоволений. Завжди маю щось там допрацювати. Так, я щасливий, що маю чудових діточок, дружину, яка мене розуміє, батьків, які мені багато допомогли і я те ж зроблю для своїх дітей, маю старих добрих і вірних друзів, роботу, де я себе реалізовую – і це моя формула щастя.

Розмовляла Зоряна БИНДАС, Доба

Погода, Новости, загрузка...

Останні публікації

Нас відвідали

Мітки



Карта сайту

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.

Яндекс.Метрика

Тернопільський тиждень