Дивні обставини однієї судової справи у Тернополі

Понеділок, 13 січня 2014, 11:03

Днями ми вже писали в статтях Надал і його команда цинічно забирають у підприємців Тернополя бізнес та майно і Як майно громади Тернополя стає власністю … Надала і компанії про перепитії навколо продажу колись комунального майна.

Коротко нагадаємо суть – такий собі  тернопільський підприємець Солонинка М.С., є давнім товаришем іншого місцевого підприємця і  депутата міськради від ВО «Свобода» Михайла Гладкого,  з яким  вони колись разом служили в міліції.

Пан Гладкий (сьогодні він є дуже впливовою людиною, оскільки особливо наближений до мера Тернополя Надала),  доручив,  як нам відомо, пану Солонинка два роки тому укласти угоду з  місцевим підприємством про викуплення ним частини ринку «Ласкаво просимо» (торгівельних павільйонів) на «Дружбі» у Тернополі, які до цього були у власності громади міста.

Дане майно перейшло у власність цього «бізнесмена».  Але, як стверджують колишні власники, і досі вони не отримали за колись їхнє майно жодної копійки, хоча й так  грошова оцінка цієї нерухомості комунальним підприємством «Експерт»  була проведена по суттєво занижених цінах.

Звісно, обдурені продавці подали до суду на розірвання договору купівлі-продажу.  І поки суд «тягнувся», про що нижче, Тернопільська міська рада швиденько продала землю під цим майном пану Солонинка. Хоча на дану нерухомість і до сьогоднішнього дня накладено арешт.

Але Гладкому, який, нагадаємо, очолює «земельну» комісію в депутатському складі міськради, як і його «шефові» Надалу, схоже, закони не писані. Адже в Земельному кодексі та інших нормативно-правових документах чітко прописано, що в таких випадках землю під нерухомістю продавати чи проводити інші дії з майном і земельними ділянками – НЕ МОЖНА.  

Ну, але така в нас міська рада, і тут ми нічого зробити не можемо. Хіба правоохоронці.

А тим часом суд … не задовільнив вимогу про розірвання договору–купівлі продажу, мотивувавши своє рішення тим, що в позивача недостатньо доказів про неотримання коштів. Схоже, суддя Грицак М.Р., який вів слухання,  піддався якомусь магічному впливу «чарівників» з Тернопільської міськради або подивився на цифри стосовно розрахунку прибутковості даного об’єкту.

Адже, повторимося,  в договорі купівлі-продажу  чітко зазначено, що покупець зобов’язаний заплати продавцеві гроші  протягом 30-днів. А в процесі слухання суд не отримав  беззаперечних доказів проведення оплати покупцем. Хоча ті ж нормативні та юридичні документи передбачають не визнання права власності на нерухомість на безоплатній основі  при наявності договору купівлі-продажу,  де чітко прописані сума і умови продажу.

Аж не по собі стає, адже за такими судовими рішеннями можна все комунальне майно  чи приватну власність будь-коли і будь-чию продати…

Хоча сам продавець майна представив докази протилежного – він неодноразово надсилав пану Солонинка такі претензії у письмовій формі, про що свідчать поштові квитанції. Копію однієї з таких претензій, яких, нагадаємо було кілька, можна побачити  наприкінці публікації.  І все це також було додано продавцем в суд як докази не отримання коштів.

Дивно, але суд в ухвалі про це навіть не згадав.

При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги усі вищезазначені звернення ТзОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» до Солонинка М.С., враховуючи навіть те, що претензії були відправленні з описом та з повідомленням про отримання.

Всі ці «нюанси» призвели до того, що продавець, якому не заплатили гроші і ще й не розірвали договір купівлі-продажу, подав апеляцію Апеляційному суду

Тернопільської області.

Сподіватимемося, що суд вищої інстанції врахує цього разу всі обставини, долучені докази і наведені доводи позивача, які чомусь, можливо, пропустив чи не взяв до уваги суд першої інстанції і прийме законне рішення

Примітка ТТ. Найбільше дивує один факт – як можна заплатити чи віддати комусь понад двісті тисяч гривень за купівлю майна, і не мати цьому ЖОДНОГО письмового чи документального підтвердження. Адже впевнені, навіть пересічній людині в таке повірити важко. А тут суд повірив. Переконані, кожен читач навіть в магазині намагається отримати чек за дріб’язковий придбаний товар чи квитанцію про сплату, приміром, комунальних послуг в банку. Щоб мати підтвердження, що ви кошти віддали. А тут людина стверджує, що віддала сотні тисяч гривень, але жодного «папірчика», який би це довів, немає. І їй вірять в суді??? 

І до уваги правоохоронних та контролюючих органів – редакція ТТ просить перевірити інформацію, яку ми отримали від одного з читачів після наших публікацій. Чоловік стверджує, що: «В місяць Солонинка М.С. (власник частини ринку «Ласкаво просимо»- прим.ТТ) збирає, не обліковуючи жодним чином, не даючи корінців в касах прибуткових касових ордерів підприємцям, які орендують приміщення, близько 70 000 грн. в місяць, починаючи з 19.10.2012 року, тобто станом на сьогоднішній день це становить близько 1 000 000 грн. Затягування справи вигідно комусь, виходячи з вищенаведеного? І чим потрібно керуватись зібравши таку суму коштів, не платити в бюджет ринкового збору і не провести оплату за придбаний об’єкт?»

І наприкінці зазначимо, що редакція ТТ відслідковуватиме та інформуватиме читачів про перипетії цієї судової справи. Адже вона доволі рідкісна для нашого краю.

І доведемо цю інформацію до відома Генпрокуратури та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.  Для контролю та відповідного реагування.

Тож далі буде…

«Тернопільський тиждень»

На фото: одна з багатьох претензій до Солонинка М.С. , які суд першої інстанції навіть не взяв до уваги...