Плач Україно, плач!!
Розiрви свою вишиту сорочку. I попiл iз згарищ « Майдану» розвiй по сплюндрованому краю. На Чорному Полi - червона калина й розритi могили.
Розiрвалося Материне серце i кров’ю своєю доторкнулося до кровiвмираючого вiд сатанинської кулi Сина. Нi, не слава iне золото Матiр потiшать i високий Алтар Нацiї Її не заспокоїть! Хто поверне Матерi Сина живого ?!! Хто на старiсть Її приголубить ?!!
Плач Україно, плач !!
Голос кровi загиблого Сина донiсся до материнського серця:
- «О, Мамо рiдненька ! Ти вчила любити мене й ненавидiти зло, Ти водила мене аж за обрiй i мрiю мою нахиляла. Прости мене , Мамо, що сиротою покинув Тебе на землi. Полинув я в iншiсвiти , до Свiтла Великого , до Iстини Чистої, до Бога Живого. Не маю я бiльше вже ненависти , я вийшов очищений iз горнила смертi, пiзнав я найвищий Любовi Закон. Не плач моя Мамо ! Я кров’ю своєю ганьбу України заберу iгрiху своєму поставив я край.
Плач Україно, ридай !!
Над Чорним Полем Голос Громiв роздався:
- « Кров Синiв Твоїх землю скропила i чистить її вiд поганського блуду, вiд злодiйства i вбивств. Але знай, що меч Твiй не може пiднятися вище понад Алтар Моєї Любовi. Я Словом Своїм потрощу все поганство вкраїнське i мечi вашi перекую на плуги i серпи.
Донько Моя , Україно! Потiшу Я серце розбите Твоє, бо зойк Твого Сина, що кликав «прости», почув Я з висот.
Я , Сила Всевишняя, Я Любов i Закон! Навчися , Вкраїно, вiд Мого Святого Сина , т е п е р нахили своє серце до Слова Мого!
I смуток Твiй радiстю стане. Не плач, Україно кохана!»
Іванка Бойчук
(з редакційної пошти)
Худобиськи які