Нове на сайті:
Прокуратура зобов‘язала боржника відшкодувати понад 1 млн грн пенсійних виплат Намісник Порошенка на Тернопільщині поліз на дах Пенсіонерам пояснили, як насправді перераховують пенсію Підприємців з Тернополя запрошують на зустріч в міську раду На Тернопільщині СБУ припинила незаконний видобуток корисних копалин На які пільги мають право батьки, які утримують двох дітей віком до 18 років В зразкових традиціях "совка" звітують в ТОДА У Тернополі буде "Алея єднання" Жінкам пояснили, які періоди декретної відпустки і догляду за дитиною зарахують до пенсійного стажу Автомобільні перевезення в області зменшуються Завуальовано чи ні, але заборона в Тернополі поки що діятиме Ще одного терориста судитимуть заочно На Тернопіллі зростає металургійне виробництво? Кавказці в Тернополі продовжують грабувати і погрожувати Нелюд на очах у малолітніх зарізав собак

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

…Йому не звично бачити усмішки на людських обличчях. Тут ніби інший світ, інший вимір. Не чутно жахливих, пронизливих вибухів. І для того, щоб з тобою рахувалися, не потрібно носити з собою зброю…

Заклопотані тернополяни, кожен поглинутий власними справами й проблемами, поспіхом прямують тротуарами міста. І ніхто, здається, не помічає його, військового все ще одягненого в камуфляж. Тепер після усього, через що довелося пройти, важко й нестерпно відчувати: тепер тут нікому не потрібен…

«Ми не вимагаємо підвищеної уваги, хоча б ставтеся до нас по-людськи»

45-річний Олег Крушельницький нещодавно повернувся з охопленого війною Донбасу. Він — демобілізований артилерист, начальник штабу, перший заступник командира 142 окремого артилерійського дивізіону оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України. Побував убагатьох гарячих точках, на самій передовій. Пережив 33 дні безперервних боїв. Його син воює також і ще досі перебуває там. 

олег крушельницький, яструб, фото, тернопільський тиждень Народився Олег Крушельницький місті Харцизьк Донецької області, проте доля не раз кидала його за тисячі кілометрів від рідного дому. Доводилося жити й працювати у Москві й на Колимі. Із 92-го року він мешкає у Тернополі. І зараз, як стверджує сам, ідентифікує себе й відчуває в душі тільки тернополянином. Зараз він повернувся у Тернопіль, однак замість заслуженого відпочинку тут він зіткнувся з цілою низкою проблем — від бюрократичних до моральних.

Згідно указу Президента, Олег Крушельницький вже звільнений з лав ЗСУ.Всі потрібні документи у нього на руках. Проте  статусу учасника бойовіх дій у зоні АТО він досі не отримав. Каже, що всі необхідні папери вже відправлені у Київ і наразі йому залишається тільки чекати результату. Скільки це має тривати, ніхто не може сказати…

Із неповагою до себе польовий командир зіткнувся ще на Сході, під час  демобілізації, коли здав зброю. Приїхав у Краматорськ і, щоб  отримати якусь банальну довідку, мусив прочекати не менше чотирьох годин.

«Непотрібно нам підвищеної уваги, хоча б ставтеся до нас нормально, по-людськи, — підкреслює Олег Крушельницький. — В людей, які повертаються звідти, світосприйняття кардинально міняється. Для них не може були «сірого», є тільки «чорне» й «біле». Для нас є лише правда і брехня, добро і зло. І ми не признаємо чогось такого, що може стояти посередині між цими поняттями. А будь-яку образу й на дух не переносимо… Бійці  повернуться і обов’язково ще дадуть свою відповідь. Коли вони прийдуть, то по-своєму проведуть люстрацію».

Поважають тільки… з автоматом в руках

На фронті демобілізований артилерист списав декілька блокнотів. Показує один із них, весь брудний, у болоті. Кожного дня робив там позначки, скільки прилетіло ворожих снарядів. За добу, розповідає, таких могло були близько 80-ти.

«Про загрозу можливого обстрілу, як не дивно, добре знають тварини, — стверджує Олег Крушельницький. — Так, це вони першими відчувають небезпеку й відразу ховаються — тікають до бліндажу. У нашому дивізіоні спеціально для цього ми тримали не лише собак, була у нас навіть… крілиця.

У своєму дивізіоні, що складався із 360 бійців, Олег Крушельницький тримав жорстку дисципліну. Головний інструментом досягнення цього польовий командир вважає повагу. В першу чергу підлеглим він заборонив вживати нецензурні слова. За весь час у нього загинули шестеро бійців, один з яких із власної  необережності – підірвався на міні.

Його позивний  — «Яструб». І за голову «Яструба» ворог обіцяв 170 тисяч.

«Коли маєш в руках автомат — всі тебе поважають, з тобою всі рахуються. А без зброї ти там ніхто і життя твоє взагалі нічого не варте, — продовжує розповідати Олег Крушельницький. — «Какое щастье, что ви приехали, спасите нас от бандитов, — говорять місцеві, коли бачать зброю. А поза очі проклинають нас на всі лади. Менталітет тамтешніх східних людей я знаю як ніхто. Впевнений, що його не переробити, не переінакшити».

На захоплених територія усіх місцевих ворог «мобілізує». Спочатку людей відправляють на господарські роботи. Потім з них відбирають кращих, дають в руки зброю та відправляють воювати. Їх взагалі не вважають за людей. Всі вони там, швидше, раби. 

Найкраще людям живеться там, де регулярні війська — російські чи українські. На тих територіях, стверджує польовий командир, діють хоча б якісь неписані людські закони. Бо, там де орудують банд формування — повсюди мародерство, здирництво, грабунки. Немає нічого гіршого за так званих «донських казаків», які заправляють на Луганщині та півночі Донеччини. Вони найбільш жорстокі та безжальні. 

«У Харцизьку, звідки я родом, зараз регулярні російські війська, — продовжує далі розповідати польовий командир. — Моя рідна сестра досі живе там і зараз працює у магазині продавцем. Розповідає один з епізодів її теперішніх буднів. Заходить російський солдат, замовляє те, що йому потрібно, розраховується. І при цьому каже їй: «Закривайте магазин, сейчас обстрел будет». Поруч — населений пункт Зугрес, який захопили чечени. Так званий батальйон російської поліції, який відправив туди ніхто інший як Кадиров. І воюють вони з… росіянами. Ніяк не можуть поділити між собою територію і тому в Харцизьку постійно лунають  перестрілки».

«Ето укропи, они не убивают!!!»

Одного разу коли їхали, Олег Крушельницький зупинив колону, бо помітив дещо цікаве. Несподівано з підвалу висунулася чорненька дитяча голівка й стала роззиратися довкола. Військовий став так, аби цей малюк, на вигляд якому було років 6-8, його не помітив. 

«Ето укропи, они не убивают!», — голосно крикнув хлопчик. І за мить з цього підвалу висипалося ще з десяток таких обірваних діток у вимащеному одязі й брудними личками. «Господи, та це ж справжні діти підземелля», — відразу ж промайнуло в думці . Точно, як із повісті  Короленка... Провізії військовим вистачало. Бувало, що й залишалося, усього не з’їдали. Тож підгодовували місцевих, допомагали як могли. Тоді також поділилися з дітьми продуктами.

«А люди там, направду, не мають що їсти, — зазначає демобілізований військовий. — Буває й таке, що дівчата віддаються за банку тушонки…»

На фронті він дізнався про тих, кого називають ««бешениє бабки». Старенькі бабусі, переважно з сіл Запорізької області, варять десятки літрів борщу, розливають у скляні банки й везуть його бійцям на передову. Та, буває, що будь-яка волонтерська допомога не доїжджає до пункту призначення — її розкрадають по дорозі.

Олег Крушельницький був свідком й такого, у що, здається ніколи не повіриш.

«До глибини душі вразив один випадок, — продовжує розповідати він. — Сталося так, що наш хлопчина пішов у розвідку й підірвався на снаряді. Рідним сповістили про те, що він загинув. Але згодом стало відомо: той вижив і йому лише травмувало ногу. Весь час, коли хлопця розшукували, він лежав у госпіталі. Телефонує до матері, але замість очікуваної радості за те, що син лишився живий, на тому кінці дроту чує… розчарування. Мати просить, аби той не приїжджав. «Не повертайся, каже, сину, ми отримали гроші через твою загибель і вже встигли їх потратити…»

Кому треба завдячувати

Коли Олег Крушельницький вирушав на фронт, усім необхідним його повністю забезпечили медпрацівники й волонтери. Від держави він отримав один бушлат, який зберігав на «дембель».

«Велика подяка тернопільським волонтерам, чий офіс розташований на вулиці Забаразькій та об’єднанню «Самопоміч», що на вулиці Руській, — підсумовує польовий командир. — Їхня робота — дуже відчутна. Якби не вони, то що б я одягнув, їдучи на фронт? Вони споряджають усім, не видають хіба що лиш автомат (сміється — прим.авт.). А все решта — без питань Окуляри оптичні, які вони мені видали врятували мої очі. Каска, також видана ними, — пошкоджена у двох місцях, бо двічі захищала моє життя... Найправдивіші патріоти України — це, безперечно, волонтери»

Торік  мало не по всій країна спостерігався нечуваний сплеск патріотизму.

«Починаючи із 3 по 15 березня включно загалом по Тернополю у військомат зголосилися 3059 хлопців та чоловіків охочих захищати нашу землю від окупанта. Та коли буквально всього через місяць із ними знову зв’язалися, свою згоду підтвердили всього… 11. Чому так сталося і що за цей час встигло змінитися — сказати важко...»

Олег Крушельницький підтверджує переконання, яке раніше висловлювали багато інших бійців, які повертається зі Сходу. Про те, що на Сході набагато легше, аніж тут. На війні значно простіше, бо там немає місця підлості й брехні. Там все доволі просто, там знаєш, хто твій ворог і бачиш його не озброєним оком.

P.S. Кожен тернополяний, який зараз живе у спокої та мирі, завдячує офіцерам підрозділів із позивними: «Вечор», «Гость», «Оса», «Гвоздь», «Чорний», «Іскра», «Кіпіш», «Хунта», Трембіта» та усім бійцям, які зараз боронять наше право на свободу. Окрема подяка «Сторожу». 

Погода, Новости, загрузка...

Останні публікації

Нас відвідали

Мітки



Карта сайту

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.

Яндекс.Метрика

Тернопільський тиждень