Кожен із нас зайнятий щоденною працею: картоплю збирає, хліб пече, картини пише чи книги видає. У круговерті життєвих буднів нам найменше хотілося б згадувати про місцеві вибори: хто кого здолає, а хто кого гречкою пересіє. Але ж мусимо згадувати, мусимо відповідально обирати, якщо хочемо, щоб у наступні роки рідне місто берегло свою неповторну барву, а не дебелішало огидними комерційними наростами в його серцевинних місцях…
Хочеться, щоб містом керувала людина, для якої Тернопіль – не тільки точка на карті, а й усталене місце в душі, яке розрослося в ній глибоким корінням.
Приємно, що у списку кандидатів на міського голову є людина з міцним тернопільським корінням. Це – Володимир Бліхар. Якраз цими днями у видавництві «Джура» готується до друку неоціненне краєзнавче видання спогадів і роздумів видатного нашого земляка Євгена Бліхара (діда Володимира).
Зі сторінок книги дізнаємося про те, що родина Бліхарів з’явилася в Тернополі ще в другій половині XIX століття. Тоді наше місто входило до складу Австро-Угорської імперії, тож двоє братів Бліхарів, родом із Прусії, прибули сюди, щоб очолити будівництво західноукраїнської залізниці на ділянці Тернопіль-Волочиськ. Один з братів одружився на вихідці із шанованої родини Кордибанів (які володіли в той час половиною Тернопільського «болота» – низини, що від вулиці Острозького прилягала до р.Серет) – і ось уже Бліхарі теж стають доволі знаною в Тернополі сім’єю. Один із представників роду був гімназійним професором математики і фізики, інший, ставши майстром тесляних робіт, мав право самостійно брати підрядні роботи і споруджував дерев’яні церкви і будівлі. Прабабуся вчила дітей грати на цитрі.
Але особливо місце в історії Тернополя здобув відомий будівничий Осип Бліхар, який мав пряме відношення до діяльності а – головне – до побудови величної споруди «Міщанського братства» (будівля збереглася до нашого часу, сьогодні тут – Обласна філармонія). О.Бліхар був одним із членів окремого комітету, обраного громадою. Для створення основного капіталу будівництва комітет видав 100 кредитних білетів по 20 крон кожний, відповідальність за які міщани розділили між собою.
Будинок став осередком культурного життя міста. У ньому проводили лекції, читання, літературно-мистецькі вечори, концерти. перед міщанами виступали місцеві інтелігенти, талановиті ремісники, художники…Членами «Міщанського братства» були тернополяни, що мали духовне і моральне обличчя високого гатунку!
Багатьма роками пізніше, у 1941, прадіда Володимира – Йосипа Бліхара, який на той час працював в обласній друкарні, разом з іншими міщанами розстріляли німці. Напередодні розстрілу, коли він ішов у колоні арештантів, ступаючи міською бруківкою чи не останні кроки у своєму житті, Йосип випадково побачив малого сина, який біг за молоком. «Гєню, я тебе прошу, вчися!», – устиг сказати він підліткові, і ці слова стали твердою життєвою настановою для майбутнього лікаря-фтизіатра, доктора наук, професора, педагога і суспільного діяча Євгена Йосиповича Бліхара…
Тернополяни, які шанують історію рідного краю, очікують на найшвидший вихід книги спогадів Є.Бліхара «Моє життя. Мій Тернопіль» у видавництві «Джура». Адже на історичних сторінках можна відшукати відповіді на питання насущні.
(на фото – Йосип Бліхар, Пелагія – з дому Кордибанів)
Худобиськи які