Подробиці скандалу навколо тернопільського інституту

Четвер, 21 січня 2016, 18:14

Проблеми, які тривалий час існують навколоТернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти, охоплюють все ширше коло людей і викликають все більший соціальний резонанс. Вони вже давно вийшли не лише за межі даного закладу, а й за межі нашого міста, адже освітяни (й не тільки вони) чудово розуміють, що обласна влада, нав`язуючи  «свого» кандидата на посаду директора ТОКІППО,  не просто зневажає позиції більшості колективу закладу (71 особа зі 106 працюючих), а намагається знищити «мозковий центр» освітян області. Своїми вчинками й рішеннями влада виявляє пряме порушення принципів демократії, про які так категорично напередодні виборів, «б`ючись у груди», говорив чи не кожен із нинішньої представницької влади.

 Але в одному прорахувалися народні обранці: вони не могли передбачити,  що більшість колективу не відступиться від своїх переконань, не опустить руки, а буде відстоювати кандидатуру нині діючого на посаді в.о. директора Алілуйка С.М., тим самим не даючи можливості окремим можновладцям втручатись у внутрішні справи інституту, який,  всупереч всьому,  прагне розвиватися, вдосконалюватися та дійсно відповідати високим науково-методичним запитам педагогів Тернопільщини.

Таким чином, порахувавши всі «за» і «проти», більшість членів колективу підтримує кандидатуру С.М. Алілуйка. Чому?

По-перше, ця людина, попри свою молодість, вже має досвід роботи в інституті та системі методичної служби і неперервної освіти педагогів області. Працював на посаді викладача, потім завідувача кафедри, вже більше року виконує обов’язки директора інституту. Як би не намагалися критики Алілуйка та їхні підспівувачі очорнити його, він за цей рік зумів продемонструвати характер і управлінські вміння. Бо Сергій Миколайович має за плечима досвід успішної підприємницької діяльності, тобто досвід вирішення всього кола проблем, пов’язаних з існуванням та розбудовою бізнесу в нашій країні. При цьому він ніс відповідальність не лише за себе, а й за всіх своїх працівників, за їх згуртування та матеріальне забезпечення.

Чому б такий успішний досвід, напрацьовані контакти не використати в управлінні закладом? Кому від цього буде гірше? Тільки тим, хто не може або не хоче працювати так, як це прийнято в приватному бізнесі. Тобто, викладатися по повній, а не імітувати роботу. І саме тому ті, хто працював і працює, не боявся і не боїться нових викликів − у числі прихильників Алілуйка.

Так, Алілуйка важко переконати, він має свою думку, готовий її відстоювати, брати на себе відповідальність за ризики в результаті прийнятих ним рішень. А що в цьому такого поганого? Хіба це не є ознаки «правильного» керівника, прописані в усіх підручниках та посібниках із менеджменту освіти?

 По-друге, Алілуйко може вирішувати комплексні системні проблеми з кількома змінними. Тобто, якщо проблема не вирішується за одну дію, потрібно будувати розгалужене «дерево рішень», приймати нестандартні рішення, орієнтуючись на довготривалу перспективу. Далеко не кожен працюючий керівник закладу чи установи освіти на це здатен і може продемонструвати успішну практику таких «багатокрокових» управлінських дій. Сергій Миколайович за рік свого перебування на цій посаді демонстрував, що може дати собі раду не тільки зі складними системними проблемами, але й бути успішним навіть за умов відвертого тиску та протистояння зверху. Тобто Алілуйко не прогинається під владу, чим, очевидно, так цю владу й дратує. От і шукають «власть імущі» таких собі маріонеток, якими можуть надійно керувати, смикаючи за ниточки. Спершу знайшли Шайнюка, тепер Петровського, який був у кандидатах на посаду директора інституту ще за часів роботи Крупи Л.Л. на посаді директора департаменту. Намагаючись завуалювати свої наміри Любомир Левкович час від часу пропонував окремим, явно «не прохідним» особам, зайняти місце директора в інституті. Але насправді директором інституту Крупа бачив лише одну особу – Петровського О.М., якому він повинен «відробляти» за надану допомогу при написанні кандидатської дисертації з історії.

По-третє, за останній рік до числа «плюсів» більшість колективу віднесла і його молодий вік. Так, спочатку до цього ставилися з певним упередженням. Але чому б ні? Потрібні зміни, нові ідеї, новий формат і нові підходи. Про це всі говорять і цього очікують від закладу як влада, так і педагоги області. То кому їх робити? Тим, хто вже має усталений погляд і відпрацьовані роками схеми, чи тим, хто ще свіжим та незаангажованим поглядом оцінює проблему і береться за її вирішення? Потрібен креативний підхід, впровадження нестандартних рішень, а не повторювання затовчених фраз про «покращення» та «підвищення».

 І, наостанок, хочеться запитати: невже нинішня влада, представники якої нещодавно стояли на Майдані під час Революції Гідності та проголошували принципи свободи й демократії, непередодні роковин Майдану таки забуде про cвій головний свій обов`язок – служити народові? Невже не врахує побажань більшості трудового колективу інституту щодо Алілуйка С.М. як директора закладу і прагнення людей спокійно працювати на благо освіти Тернопільщини?