Того ранку Стефанії Петрівні снився той самий сон. Вона бачила свою матір: її сині руки, бліде обличчя, і очі... скляні, голодні, очі не матері, а голодного звіра. Вона стояла коло пустого столу і,Є хитаючись, падала додолу. Стефанія Петрівна прокинулася в холодному поту і з криком: "Мамо!".
Жінці вже пішов 80-й рік, а вона ніяк не могла забути свого болючого, страшного дитинства. Роки голодомору відзначилися чорною плямою на серці кожного українця. Про те, наскільки вони вражали дитячу психіку — уявити страшно.
В сім’ї пані Стефи були старший брат, двоє сестер і матір (батько помер під час війни) Стефанія Петрівна — наймолодша. Жили бідно, проте на шматок хліба вистачало. Та з приходом 1932 року, з початком тих страшних репресій все змінилося. Всі навколо наче скаженіли... "Мені запам’ятався випадок, коли я, трирічна дитина, підходжу до ліжка матері, вона дивиться на мене своїми жовтими очима і благає: "Тікай". Я перелякалася. Не знаю, як і що я усвідомлювала, проте втекла. Згодом я дізналася, що мій старший брат намагався вбити сетру Наталочку, а потім хотів і мене. Я бігла, куди очі дивилися, боялася, плакала..."
На краю села жила старенька бабуся. Всі боялися Марії Петрівни, оскільки ходили чутки, що вона ворожка. Жінка прийняла бідолашну дитину і залишила в себе. Через деякий час маленька Стефа почула новину — вся її сім’я померла. Не розуміючи, що сталося, звинувачувала себе, — мовляв, якби вона не втекла, то щось би могла зробити. Але що може вдіяти трирічна дитина...? Дівчинка щоранку прокидалася з криком: "Мама!" Марія Петрівна довго молилася над переляканою дитинкою, і десь у двадцятирічному віці дівчина стала нормально спати...
Час минув і все забулося. Стефанія Петрівна стала не тільки бабусею, а ще й прабабусею. Живе, тішиться дітками, внуками і маленькими правнуками, які доволі часто тішать її своїми візитами. Аж одного ранку їй знов приснився цей сон. Все заново розворушилося в жіночій пам’яті. Вона знову відчула себе трирічною, до смерті переляканою дитиною, знову відчула біль і вину за смерть близьких... Якась незрозуміла тривога поселилася у серці жінки. Вона зрозуміла, що цей сон несе поганий знак!
...Того ранку пішли чутки селом, що на центральній площі встановлюватимуть пам’ятник людям, котрі померли під час голодомору. Всі перевіряли списки, реєстрували імена і Стефанії Петрівні аж серце стисло і потягло піти і перевірити, чи є дані про її сім’ю. Звичайно, їх там не було. Пані Стефа виправила цю помилку і її рідних згадуватимуть на молебні під час встановлення пам’ятника...
... Неділя. Люди після церковної служби пішли на центральну площу. Там посвячували пам’ятник жертвам голодомору. Коли люди промовляли молитву, сталося неймовірне... В небі появилися десятки журавлів. Вони кружляли навколо людей, потім, порозлітавшись, осіли на коменах будинків, посиділи годинку і полетіли далі. Люди захоплено дивувалися: що це було? Лише священик, перехрестився і сказав: "Тепер їхні душі спочивають з миром!"
... Того ранку Стефанія Петрівна прокинулася з дивним відчуттям, наче камінь з душі впав. Їй приснилася мати. Вона стояла в яскравому світлі та усміхалася...
Зоряна Романів
Худобиськи які