Нове на сайті:
Власники житла, пошкодженого внаслідок ракетної та БПЛА-атаки 6 червня, отримають одноразову грошову допомогу Застосунок «е-Тернопіль» увійшов до шортлиста премії Mobile-First Award 2025 62 тернополян, квартири яких постраждали від ракетної атаки, отримають грошову допомогу від міської ради. Тернопіль отримав новий автомобіль соціального таксі Де опиниться Головко - за кордоном чи за гратами!? У Зарваниці зібралися родини наших захисників з Тернополя - полеглих і зниклих Тернопіль передав 48 безпілотників та три MAVIC 3T 55-му стрілецькому батальйону СБУ і Нацполіція затримали 2-х поплічників рф, які у Гусятині підпалили військовий позашляховик З 25 червня в Тернополі змінюється нумерація автобусів і тролейбусів СБУ ідентифікувала чергового зрадника з Донбасу: тернопільський суд заочно засудив його до 15 років за ґратами Від дронів до ветеранського бізнесу: комплексна підтримка ЗСУ по-тернопільськи Тернопіль передав 20 генераторів бійцям 71-ої єгерської бригади ДШВ Ампфутбольна команда “Вікінги” з Тернополя провела перший матч проти житомирських “Титанів” Тернопіль отримав особливу відзнаку за систему «е-Тернопіль» У Тернополі до 10 років тюрми заочно засуджено колаборантку із Запоріжжя, яка допомагала окупантам у організації псевдореферендуму

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

Мабуть, для кожного журналіста звично чути  фрази: «А для чого Ви це питаєте?», «Чому Ви цим цікавитесь?», «А Вам що, більше немає про що писати?».

Найсмішніше чути це від державних посадовців, працівників комунальних підприємств, керівників. Бо запитувати у них мають право не лише журналісти, а й усі громадяни. І було б непогано, якби вони частіше це робили.

Думаю, мало хто з журналістів запитує у посадовця: «А що у Вас сьогодні на сніданок?», «У якому спортзалі Ви займаєтесь?», «Якого кольору у Вас стіни в спальні?». А якщо і виникають запитання про статки, наприклад,  на якому автомобілі Ви їздите і в якій квартирі живете, то вони мають під собою підґрунтя. 

От не розумію щирого здивування людей, які пов’язують себе з комунальним майном чи державними посадами, а потім роблять круглі очі, коли про них починають розпитувати.

Ось уявіть ситуацію. Ви – підприємець. Маєте власний бізнес. Вам потрібен керівник відділу. Що ви робите? Мабуть, оголошуєте відкритою вакансію. До вас на співбесіду приходить кандидат. Ви розпитуєте, чим він до цього займався, які заслуги має, з ким співпрацював.

А тепер зробимо проекцію на масштаби міста. Власником усього майна у ньому є громада. Тобто у вас не один начальник, а десятки тисяч. Усе, що є в місті, це її бізнес. І ви претендуєте керувати одним із відділів у цій структурі. Чи має право громада знати, хто ви і звідки?  Чи ефективний ви менеджер? Чи є у вас скелети у шафі? Наскільки ви чесні й добросовісні? Думаю, якби йшлося про вашу власну справу, ви обов’язково б ці моменти з’ясували.

Йдемо далі. Ви – керівник. Структура, яка мала б ефективно працювати, дивним чином загниває. А при цьому у вас висока заробітна плата. Поміж тим, з’являються незрозумілого походження статки. Має громада право розібратися у цьому дисонансі. Якби у приватній структурі таке «розслідував» її власник, це було б цілком логічно. А тут – на тобі, питає якась громада. І чого вона взагалі пхається зі своїми запитаннями.

Людина, яка має відношення до народного добра, апріорі повинна розуміти, що автоматично стає публічною. Якби вона працювала у приватній фірмі в громадянина Петрова, не порушуючи закону, ніхто, окрім її керівника та клієнтів, не смикав би її.

Якось у мене була ситуація. На депутатській комісії розглядали питання одного комунального об’єкта. Депутати і посадовці обмінювались думками, пропонували різні варіанти виходу із ситуації. Я підготувала з цього приводу матеріал, а за кілька днів до мене телефонує посадовець із претензіями, яке я мала право його цитувати.

Не буду вдаватись до норм законодавства і скажу просто: я прийшла на відкрите засідання, де депутати говорили не про свої приватні справи, а структуру, яка утримується і фінансується з наших податків. Державний посадовець – це найнята за наші податки людина, яка виконує делеговані громадою повноваження. Він несе відповідальність за свою роботу, і громада має право знати, чим він займається і чи достатньо робить для того, щоб усе ефективно працювало. Невже тут потрібно пояснювати взаємозв’язок?

Він же не в кафе сидів! І я ж не підслуховувала його розмову з кумом чи одногрупником. Мова йде про суспільні речі. І аргументи, на зразок «це наше внутрішнє», тут не доречні.

Біда в тому, що громадськість ще не до кінця зрозуміла, на що вона має право. Багато років держава була над людиною, применшуючи її вагу і вплив на процеси в країні. Склалося так, що керівники, яким громада відкриває доступ до своїх ресурсів, вважають, що отримують їх у власність. За ними немає ніякого контролю зі сторони громади. В результаті народжуються «князьки», які вважають, що ніхто не має права що-небудь у них питати.   

Дуже тішить, що сьогодні активізувався громадський сектор. І тиск на владу посилився. І нехай не все й не одразу вдається, але все ж вода камінь точить. Головне, що вдалося зламати стіну байдужості і принцип «моя хата скраю». 

Зоряна Гарасимів

Тижневик "Номер один"

Погода, Новости, загрузка...

Карта сайту

Нас відвідали

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу.