Нове на сайті:
Відомий тернополянин про правові та моральні аспекти участі окремих спортсменів у змаганнях в Росії Віктор Мацикур: "Щось Міністр готує не те в гуманітарному "монстрі"... Головні плани влади міста Тернополя на наступний рік Водія, що вчинив ДТП із смертельними наслідками, засуджено до 5 років позбавлення волі На Тернопільщині сотні правоохоронців та депутатів і чиновників оштрафували за корупційні діяння Сергій Надал: "Свобода і Гідність робить з нас націю" Що таке апостиль і як його отримати В Тернополі будуть веселитися і демонструвати себе, щоб допомогти хворим дітям «Вероніка» – найрозумніше ім’я Тернопільської області та інші результати діджитал-олімпіади «На Урок» У місцевого "винахідника" злочинний бізнес не пішов Влада Тернополя може не закупити дестяки автобусів через зростання курсу долару Центральне відділення "Укрпошти" в Тернополі має нову адресу Контрафактний алкоголь в Тернополі вилучили ще до приїзду Зеленського У Тернополі стартував «Місяць жіночого здоров’я» На Тернопільщині СБУ провела антитерористичні тактико-спеціальні навчання

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

        Пишіть нам і присилайте свої розповіді на електронну адресу: t-weekly@email.ua

Кажуть, біда не приходить одна, вона одразу ж тягне за собою другу.

Таким потягом вони тягнуться упродовж нашого життя, поки ми самі не поставимо крапки і впевнено не скажемо: "Досить!". Я завжди підозрювала, що людина має неабияку владу над власним життям, що не доля чи звичайний випадок керують нами, а ми самі, наші вчинки,думки та,найголовніше — почуття...

Я не бачила своєї подруги років зо п’ять. Вона живе на Півдні України. Відвідуючи тут свою бабусю, Валентина вирішила навідати і мене. Чесно кажучи, з першого погляду на неї в мене аж в очах потемніло. Колись апетитна, як-то кажуть, не дівка, а кров з молоком, Валя перетворилася на згорблену, потемнілу, змарнілу 40-річну жінку (хоча, насправді, їй лише 25).

— Валюсю, що з тобою трапилось? — аж скрикнула я.

— Життя довело, — з прикрою посмішкою ледь вимовила вона крізь сльози.

Ми довго розмовляли. В мене аж волосся дибки ставало, коли Валентина розповідала мені про ті п’ять років, протягом яких ми не бачились.

"Пам’ятаєш Тараса? Ми з ним зустрічались. Довго... Ех, мені здавалося, що я —найщасливіша дівчина на світі. Я кохала його до безтями і була впевнена, що це взаємно. Тож, коли Тарас запропонував мені одружитися, я, не роздумуючи, погодилася. Та проживши лише перший місяць, зрозуміла, що це не моя людина.     

Мене починало все в ньому дратувати. Подруги казали, що так завжди, що притретеся, все пройде. Ось я і чекала. Пройшов ще один місяць, і моє кохання наче кудись поділось. Звичайно, а як же ж можна кохати людину, котра майже щовечора приходить додому напідпитку, смітить всюди, ще й вимагає, щоб я була покірна, мовляв, це мій обов’язок. Але завжди наступав ранок, сипалися вибачення, прохання та безкінечні обіцянки. Моє серце розчулювалось, і я знову і знову давала останній шанс. Це тривало до одного карколомного випадку.

Пам’ятаю, він прийшов додому, ледве тримаючись на ногах, вимагав, щоб я його нагодувала. Я почала кричати, заперечувати. Він  замахнувся, вдарив мене, я і розпласталася біля стіни. Довго я ходила із синцем під оком, потім все повторилося, і стусани увійшли в звичку. Мій благовірний лупцював мене за кожну дрібницю. В матері аж серце стискалося, коли вона мене бачила. Я не витримала і подала на розлучення, мовляв, це вже остаточно. Проте це не настрашило Тараса, а лишень більше розлютило. Він перестрівав мене коло маминого дому. Одного разу навіть ножа до горлянки приставив і заявив: якщо не повернуся, то постраждаю не лише я, а й моя мама. Це перетворилося на жах. Я ховалася, ми боялися виходити з матір’ю надвір. Одного разу, стоячи на кухні, я знепритомніла.

Після огляду лікаря я дізналася, що вагітна. Мене аж страх взяв. Адже я витерпіла стільки стусанів, стільки стресу! Це ж яка дитина мала б народитися? В тій лікарні, де я проходила обстеження, працювала тітка Тараса. Вона довідалася про все і одразу ж розповіла улюбленому племіннику, мовляв, щось роби, а то твоя зараза зробить аборт. Проте це не я хотіла позбутися дитини, це лікарі мене надоумлювали, що є великий ризик народження калічки. Не знаю, що зі мною тоді сталося, проте я вперто відмовлялася від дітовбивства. Зібравши всі свої речі, переїхала в інше місто. 

Спочатку мама висилала мені гроші, потім не витримала, все розпродала і переїхала до мене жити. Тарас дав собі спокій. Не знаю, щось змінилося у ньому, кажуть, його спантеличила звістка, що через нього у мене може народитися неповноцінна дитина. Він і налякався...

Вагітність проходила важко, проте без надмірного ризику. Народила синочка Сашка. Ти би бачила це диво. Як згадаю, що ледь не позбавила життя своєї кровинки, аж в очах темніє. Це найкрасивіша, найздоровіша дитинка у світі! Коли малому виповнилося піврочку приїхав до нас і Тарас. Відчинивши двері і побачивши за ними свого колишнього ката, я... ні, я не налякалася, я розлютилася. Я очікувала криків, сварок. Проте, який у мене був шок, коли Тарас став переді мною на коліна і розплакався. Він ридав, наче мала дитина, і благав пробачити, казав, що була людина, яка на мене весь час пліткувала, а він і вірив. Тією людиною виявилася його мати, котра зненавиділа мене із самого початку. Ти не уявляєш, що зі мною творилося. Я не знала, де себе діти, що сказати. Лише, коли прийшла до тями,  помітила як він змарнів, схуд, побачила спрацьовані руки. В мені прокинулося те колишнє почуття, якого я вже давно не відчувала. Якраз в той момент заплакав Сашко. Тарас відсахнувся, не розуміючи, що це за звук. "Що це?" — насторожившись, запитав він. "Не що, а хто! — із усмішкою сказала я. —   Це твій син Сашко". Він ще більше розплакався. "Мама ж сказала, що ти зробила аборт і через це виїхала з нашого міста, мовляв, подалі від сорому. Як, як так можна? А ви, бідненькі, ховалися від мене як від монстра. Що мені зробити, щоб залагодити свою провину?" — із таким відчаєм запитав Тарас, що я сама ледь не заплакала. "Поменше слухати свою маму", — ляпнула я і з острахом очікувала на стусана як колись за поганий вислів про матір. Та на цей раз Тарас  лише міцно мене обійняв і поцілував. Коли я прийняла Тараса назад, від мене відреклася моя мама. Вона ображалася, дивувалася, говорила, що я несповна розуму. Мені знову стало важко.

Проте я вже думала не лише про себе, а й про дитину, а їй потрібні  батьки.

Проте з часом все вщухло, Тарас пішов на роботу, Сашко підростає. Та нещодавно до нас прийшла звістка, що померла моя матуся. Ось я і приїхала, щоб попрощатися.   

Ось таке життя, подруго. Але, Богу дякувати, все минає, і чорна смуга помалу переходить у білу. І за кожен вчинок ми відповідаємо самі…"

Зоряна Деркач

Погода, Новости, загрузка...

Останні публікації

Нас відвідали

Карта сайту

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.

Яндекс.Метрика