Нове на сайті:
Впертий керівник буде відповідати за власну неприязнь до підлеглого Рятувальники та медики Тернополя отримали міжнародну гуманітарну допомогу з міст Згожелець (Польща) та Герліц (Німеччина) Майже п’ять тисяч переселенців отримали картки для оплати проїзду у громадському транспорті Тернополя з однією безкоштовною поїздкою Судитимуть злочинців, які більше року масово збували наркотики на Тернопільщині Відома тернополянка вважає, що депутати Тернопільщини підтримують Московський патріархат У влади міста на Тернопіллі прокурори в судовому порядку вимагають розробити план Гуманітарний центр допомагає пораненим вйськовослужбовцям у лікарнях Тернополя як може Тернополянин долучився до сайту, від якого у мешканців Криму і російських військових паніка У Тернопільській громаді проведено загальноміську толоку, відбувається озеленення міста, ремонтують дороги Відомий тернополянин поділиться нюансами та філософією цікавого ремесла Тернопоялни та переселенці можуть відвідати замки нашого краю До дач поблизу Тернополя курсуватиме громадський транспорт Синдром відкладеного життя (або невроз відкладеного життя) — це звичка жити «потім» Тернополян запрошують активно долучитися до перейменування вулиць У Тернопіль прибули три тролейбуса Skoda, ще один – в дорозі

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

Синдром відкладеного життя (або невроз відкладеного життя) — це звичка жити «потім».

Людина думає, що колись у її житті настане ідеальний момент, щоб почати жити так, як вона цього хоче. Варто лише потерпіти та дочекатись його.

Інколи (часто) відбувається підміна понять, коли відкладання життя на потім називають «мріями», «очікуванням слушного моменту», «плануванням». Але чомусь ці мрії не здійснюються, ідеальний момент не настає, а плани так і залишаються записаними на листочку.

При цьому людина може дуже довго скаржитись і страждати, що все в житті не так, як хочеться, бо постійно є якісь перешкоди – робота не та, люди навколо не ті, економіка не працює, країна не дає самореалізуватись, батьки і близькі не пітримують.

І ніби є постійне очікування, що щось «трапиться» і життя казковим чином зміниться – робота мрії з‘явиться, самореалізація відбудеться, любов на все життя знайдеться, і Париж у відпустку з’їздиться. Тільки от не зрозуміло, за рахунок чого це все має статися. Просто так, саме собою? Пф.

Що у вас зі списку обіцянок собі перекочовує із року в рік? Вивчити англійську? Схуднути? Покинути роботу/партнера? Переїхати?

З’їздити кудись? Не запитуєте себе потім, чому так стається?

Що ви відкладаєте на потім

Мрії? Стосунки? Самореалізацію?

Носите новий чи святковий одяг, не чекаючи оказії, а просто бо хочеться?

Даєте собі відпочити, не чекаючи, поки заслужите?

Витрачаєте гроші на те, що хочете чи відкладаєте на «чорний день»?

Так дивовижно, скільки часу і енергіі ми витрачаємо на те, щоб розказати, чому у нас щось не вдається, а не на те, щоб щось змінити насправді. Логіка у цьому теж є — змінювати щось по-справжньому страшно, бо, окрім всього іншого, може ж виявитись, що проблема твоя зовсім НЕ в не тій роботі, не тих людях і не тій країні, а, власне, в тобі. А це вже зовсім інакша історія. Бо, як я вже колись казала, ідучи на пошуки себе, очікуєш знайти себе класного, а не себе справжнього.

А буває по-всякому.

Ми відкладаємо на потім з різних причин. Це все вдовблюється в наші голови з дитинства, цими всіма «сдєлал дєла – гуляй смєла!» і «на пенсії відпочинеш!», за рахунок чого ми зараз маємо покоління людей з неврозами, які себе називають «трудоголіками» і «перфекціоністами», абсолютно не вміють відпочивати і насолоджуватись моментом, бо відчувають за це як не сором, так почуття провини (бо стільки всього «корисного» можна за цей час зробити).

Всі ми зараз чекаємо на закінчення війни. І відкладаємо на потім, «давайте вже після війни», уявляємо, що опісля – все зміниться, і от тоді, тоді заживем по-справжньому! І заморожуємось. Забороняємо собі жити, отримувати задовлення, щось хотіти і будувати плани. Бо «не час».

Та справа в тому, що справжнє наше життя – воно відбувається ЗАРАЗ і виглядає воно зараз отак. І опісля все правда сильно зміниться.

Але! Все УЖЕ сильно змінилось.

Наша країна, ти, я – все змінилось і продовжує. А життя – триває.

І його треба жити ЗАРАЗ. Попри все.

І тут ми зіштовхуємось з цікавим феноменом теперішнього часу.

З одного боку є прославляння життя, де тим, хто вижив, потрібно жити, заради тих, хто за нас загинув, а з іншого – заборона на щастя, де «як можна *вставте свій варіант*, коли в країні війна» і де «комусь гірше»

І все відкладається на потім. Знову.

Але від відмови радості життю і приємних речей ви не домомагаєте країні виграти війну. А тільки поглиблюєте війну всередині себе і страждає ваша психіка.

Умовно і дуже грубо кажучи – не мити голову, бо у когось немає гарячої води, будинку чи міста – це не солідарність з постраждалими. Це тупість. І мазохізм.

Віктор Франкл, якого зараз всі так перечитують, саме цим терміном визначав бажання людини страждати без необхідності – що це не героїзм, це мазохізм. Бо страждати в підтримку страждаючим – не працює.

Вам, звісно, від цього може і буде легше, але от тільки їм це ніяк не допоможе.

Вибирайте жити життя.

Що ви хотіли би зробити, але відкладаєте, ніяк не почнете?

Зробіть. Почніть. Заплануйте.

Є, доречі, те, що відкладати на потім просто не можна – це здоров‘я і близьких людей. Бо можна проґавити.

Це я так, просто нагадую.

Той самий Франкл теж писав, що першими зламались ті, хто думав, що все швидко закінчиться. Другими – ті, хто думав, що це не закінчиться ніколи.

А вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань щодо того, що може чи не може статися.

А ще

А ще відчепіться будь ласка від тих, хто, як вам здається, «занадто легко все сприймає» – ви поняття не маєте, які особисті кола пекла проходить людина всередині себе і що переживає.

З чим їй довелось попрощатись і які вибори їй доводиться приймати щодня. Про що її страхи і про що її біль.

Кожен справляється як вміє і як може. Це залежить і від рівня адаптації, і від захисних механізмів, і від попереднього досвіду. Тому перш ніж захейтити когось, задайте собі краще питання, чому вас так це трігерить. Потім подумайте ще раз. І відчепіться.

Бо могти вибирати життя в такий важкий час – це розкіш. І часом куди важчий вибір, ніж страждати.

Злата Гнатюк

Погода, Новости, загрузка...

Карта сайту

Нас відвідали

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.