Четвер, 05 грудня 2024, 12:04
"Сьогоднішня ситуація в Україні змушує задуматися про те, куди ми рухаємося як суспільство. На одній чаші терезів — волонтерство, самопожертва та неймовірна єдність людей у підтримці Збройних Сил. На іншій — розкішне життя окремих посадовців, відкриті корупційні схеми, які не просто ігноруються, а ще й отримують "оплески" в найвищих державних установах.
Втрата довіри до системи
Розкрадання державних коштів: розкриття корупційних схем стає буденністю. Проте, замість покарання, фігуранти отримують "почесні" відставки та навіть підтримку.
Переслідування активістів та журналістів: критика влади дедалі частіше подається як ворожа пропаганда чи "ІПСО". Але багато з цих "вкидів" згодом виявляються правдою.
Поведінка ТЦК: примусове затримання громадян, фізичний тиск і "полювання" на вулицях дискредитують поняття справедливого мобілізаційного процесу.
Голос народу: акції протесту
Люди вимагають:
Направлення коштів на допомогу військовим, а не на дороги чи світлофори тощо;
Відповідальності командирів за марно втрачені життя солдатів;
Зняття з посад та покарання корупціонерів тощо;
Пріоритетного повернення військовополонених;
Але замість діалогу такі акції часто подають як "ворожі настрої", які грають на руку агресору.
Путінізм чи демократія?
Відстоювання прав своїх рідних, які стали на захист Батьківщини, не є зрадою. Це обов’язок кожного свідомого громадянина. Демократія передбачає можливість критикувати владу, вимагати прозорості та справедливості. На жаль, нині будь-яка критика прирівнюється до "путінізму", що створює небезпечний прецедент для нашої свободи.
Що далі?
Якщо суспільство не почне консолідуватися навколо спільної мети — збереження країни, захисту прав кожного громадянина та прозорості влади — ризикуємо втратити те, за що боремося.
Час поставити питання: чи готові ми обміняти свободу на мовчазне підкорення?"
Михайло Іваненко, громадський діяч, учасник бойових дій, доброволець з 2022 року
