Вівторок, 22 вересня 2026, 15:05
Як уже повідомлялося, 20 березня 2026 року Тернопільська міська рада прийняла нову редакцію Статуту територіальної громади.
Долучалися, обговорювали, депутати брали участь, «громадські активісти», різні ініціативи — словом, усе як має бути.
І що особливо цікаво — серед учасників є люди, які роками особливо не конфліктували ні з міською радою, ні з її очільниками.
А тепер у новому Статуті маємо цілий набір красивих слів: прозорість, відкритість, громадський контроль, громадське оцінювання діяльності органів та посадових осіб.
Ну що ж. Після понад 15 років глухоти — тепер громаду нарешті почують??? Бо останні роки все було дуже просто.
Ту невелику частину громади, яка намагалася ставити незручні питання, міська влада могла спокійно не помічати.
А якщо більшість людей не цікавиться, що відбувається з міським бюджетом, комунальним майном та рішеннями влади, — взагалі краса.
Що хочемо — те й приймаємо.
А потім завжди можна сказати: «Це позиція громади»
Особливо якщо цю «позицію громади» представляють найбільш зручні та лояльні до влади її представники. Але є одна проблема.
Депутати ж теж обрані громадою. І начебто саме вони повинні представляти інтереси людей. Тільки іноді складається враження, що після виборів частина депутатів забуває, хто саме дав їм мандат, і значно краще чує не громаду, а позицію керівництва.
Не всі, звичайно. Можливо, є два-три депутати, які намагаються щось робити. Але якщо їхнього голосу фактично недостатньо, щоб змінити ситуацію, то для громади результат приблизно той самий. І це вже дуже нагадує те, що ми бачимо на рівні Верховної Ради.
Громада обрала депутатів. Депутати отримали мандат. А далі починається зовсім інше життя. Особливо для мандатчиків.
Тепер про прозорість.
Я, наприклад, протягом останнього часу направляв запити до міської ради щодо дуже конкретних речей.
Укриття.
Не просив розкрити якісь військові секрети.
Питав про облаштовані укриття, їхню готовність, можливість перебування людей, зокрема батьків із дітьми, та інші речі, які безпосередньо стосуються безпеки мешканців.
І замість того, щоб людина отримала зрозумілу картину, — починається історія з обмеженнями доступу.
ППО.
Скільки бюджетних коштів виділено?
Що придбано?
Які генератори?
Скільки пального?
Яке обладнання передавалося?
Які рішення приймалися?
Зрозуміло, що інформація про конкретне озброєння чи військові можливості може мати законні обмеження. Але є велика різниця між військовою таємницею і питанням: що профінансувала громада за власні бюджетні кошти — навіть якщо це не зброя, а генератори, пальне, обладнання чи інші побутові речі?
Тут, таке враження, вже все — таємниця!
Бо складається враження, що деякі посадовці так розповідають про допомогу та піаряться в соціальних мережах, ніби вони фінансують усе з власної кишені. Ні. Це гроші громади. І громада має право розуміти, що саме за них зроблено — у межах інформації, яка законно може бути відкритою.
А тепер — житлові сертифікати та компенсації.
Хто отримав? За якими критеріями? Хто прийняв рішення? На підставі якого документа? Скільки коштів? Чому саме ці люди?
І знову: навколо та біля, але не по суті.
Таке враження, що весь апарат ТМР працює над одним завданням — написати відповідь так, щоб людина після її прочитання ще довше шукала відповідь на своє питання.
Відписати, пустити по колу, заплутати в посиланнях і формулюваннях — і відправити громадянина в той самий інформаційний ліс.
Конкретики немає. То інформація обмежена, то ще якісь підстави, то відповідь така, що після її прочитання виникає ще більше питань.
І після всього цього нам урочисто повідомляють: у новому Статуті тепер є ПРОЗОРІСТЬ.
Ну все. Тепер точно має запрацювати. Бо раніше її не було.
Тепер її просто вписали в документ. Це приблизно як написати на дверях: «Тут знаходиться вихід» А двері не відчинити.
Особливо цікаво, що новий Статут передбачає навіть громадське оцінювання діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Тобто тепер громадянин, виявляється, може не просто запитувати, а ще й оцінювати роботу влади.
Чудово.
Тільки виникає питання: а де ця прозорість була всі ці понад 15 років?
Де був реальний громадський контроль?
Де були депутати, які мали б відстоювати перед міською радою позицію громади?
Де була принципова реакція на випадки, коли громадяни не могли отримати нормальну відповідь?
Бо громадських ініціатив за ці роки було багато.
Активних людей теж вистачає.
Але чомусь я не дуже бачив масового руху за просту річ: «Дайте громаді конкретну відповідь».
І саме цим, напевно, роками й користувалися. Поки громаді байдуже — владі дуже зручно. Поки контролює кілька людей — їх можна не чути. Поки більшість не цікавиться бюджетом, майном і рішеннями — можна спокійно робити все в межах політичної більшості.
А потім сказати: «Нас обрала громада» Так, обрала.
Але громада обирала не для того, щоб після виборів її думку поклали кудись подалі.
І в цьому, на мою думку, головна проблема не тільки Тернополя.
Бо територіальна громада юридично є власником свого майна, бюджету і всього комунального господарства.
А на практиці дуже часто складається враження, що громада — власник тільки на папері.
Є певне коло людей, які роками приймають рішення та розпоряджаються цим майном як особистим.
І ось тепер нам кажуть: «Все буде по-новому».
Новий Статут.
Прозорість.
Відкритість.
Громадський контроль.
Громадське оцінювання.
Ну що ж.
Понад 15 років глухоти — і тепер почують тих, кого не чули.
Тільки є одна маленька проблема: прозорість не з'являється від того, що слово «прозорість» записали у Статут.
Її видно дуже просто.
Коли громадянин ставить питання — йому відповідають. Коли йдеться про бюджетні гроші — пояснюють, куди вони пішли. Коли приймається рішення — зрозуміло, хто, чому і на підставі чого його прийняв. Коли депутат отримує мандат громади — він пам'ятає, кому він ним зобов'язаний. А якщо цього немає — можна хоч сто разів написати у Статуті: «ВІДКРИТІСТЬ І ПРОЗОРІСТЬ».
На папері буде. А в реальності — як завжди. Ну що ж.
Живемо по-новому Статуту...