Субота, 14 січня 2012, 20:39
Кажуть, у провінції життя плине так повільно, як повноводна річка.
День у день ми, провінційні жителі, одноманітно, розмірено працюємо, відпочиваємо. Але ця загальна думка, треба сказати, є хибною по відношенні до Чорткова. У цьому містечку що-що, а принаймні літературне життя – вирує. Сюди приїжджають знамениті літератори, проводяться цікаві зустрічі, створюються різноманітні об`єднання літературного спрямування, багато місцевих майстрів слова видають свої книжки, Чортків – "серце" журналу "Золота Пектораль", тут проводяться фестивалі й навіть організовується книжкова ярмарка. Рушійною силою левової частки вищеперерахованого є наш земляк, письменник Володимир Погорецький, про якого «Тернопыльський тиждень» розповідав у статты Людина, яка люто ненавидить фарисеїв, безбожників, малоросів, чухраїнців, брехунів, злодійників…
Про літературнні процеси на Чортківщині...
– Як я собі уявляю, є своєрідні терези у цьому плані: з однієї сторони – Погорецький, з другої – усі інші. У нас багато хто намагається щось робити у плані літератури, організовувати зібрання творчих особистостей... І то добре, і хай так буде. Це лише плюс, якщо хтось щось та й робить. Але якщо між літературними угрупуваннями виникає якась нездорова конкуренція – то це нікуди не годиться. А ще буває, що людина випустила книгу – й загордилася, крила виросли. Та я завжди кажу: щоб щось писати, треба багато читати. Люди дуже мало читають, навіть філологи. Тільки, знаєте, нещодавно на зустрічі із М.Слабошпицьким, яка проходила у Чортківському медичному коледжі, я був приємно подивований обізнаністю в літературному процесі їхнього молодого філолога (прізвища її, на жаль, не пам`ятаю). Тому я й кажу: треба читати, а ще – спілкуватися із особистостями, гідними, достойними, по крупинці назбируючи так необхідного досвіду, знань. Мені дуже подобається вислів П.Сороки: вірші мають падати з неба. Справді, вони не мають бути силувані, механічні. Але впасти мають на зораний грунт, то безперечно. Потрібно багато працювати над собою, щоб потім писати.
Про журнал...
У кінці 2007 р. було народилася "Золота Пектораль", якою було піднято високу планку. Зараз усі літературознавці і критики визнають, що він є дуже потужним журналом серед усієї літературної сім`ї, бо є кілька таких журналів в Україні літературно-мистецьких, громадсько-публіцистичних, а деякі й громадсько-політичні. Це "Кур`єр Кривбасу", "Березіль", "Київ". "Сучасність" і "Золота Пектораль".Уже два роки підряд відбувається презентація цього видання на Львівському книжковому форумі. "Золота Пектораль" – це автори з ім`ям, це престиж. Бо. як кажуть, як корабель назвеш, так він і попливе. От і "ЗП" від початку було задано тон, піднята висока планка. Вже у наступному, 2012 році, 22 січня, планується провести презентацію чергового номера журналу, над яким я тепер працюю, у вигляді літературного фестивалю "В гостях у "Золотої Пекторалі", на яку приїде Михайло Слабошпицький й інші письменники України.
Якщо взяти журнальну політику, то я всіх їх, авторів, називаю “золотопекторалівцями”. І коли ми розмовляємо, то завжди говорю: ми всі разом творимо диво, ми є єдина пекторалівська родина. У мене з авторами завжди є діалог, а не ієрархія, між нами є довіра, а ще керуюсь у роботі принципом: головне – увага до людини.
Про “Сонячне гроно”...
Ще до виходу у світ "Золотої Пекторалі" я видавав літературний альманах Чортківщини "Сонячне гроно". Він також має вийти друком до фестивалю, але тепер я підняв цей альманах до всеукраїнського рівня. Я позбувся баласту, бо зрозумів: якщо у того, хто пише, нема росту як автора із випуску в випуск, то навіщо тоді друкувати? Має бути, як у колишні радянські часи; спершу пройди "чистилище" в газеті, в якій колись не так-то просто було надрукуватися, а вже потім можеш потрапити на книжкові сторінки.
У новому "Сонячному гроні" буде багато авторів не чортківських, а з цілої України. Якшо колись цей альманах презентував літературне життя Чортківщини, то тепер прив`язка ведеться саме до таланту. Я люблю працювати з молоддю, серед яких багато й не дотягує до певного рівня, та намагаюсь допомогти, підтягнути, з надією, що щось-таки з них вийде у майбутньому. Є серед молодих авторів і цілком сформовані, зі своїм літературним почерком. Згодом дана інформація пригодиться при визначенні, хто достоїн бути членом Національної спілки письменників України, тому що із приходом нового голови спілки ставка робиться на молодь.
Про плани на майбутнє...
– Для мене основне і найголовніше – втримати “Золоту Пектораль”. Усе впирається в кошти. Їх не вистарчає, завжди мало. Оце цьогоріч був на святкуванні 40-ї річниці від створення Івано-Франківської спілки письменників. Там прозвучали такі цифри, які виділяються облрадою на книговидавництво, що сприйнялися більшістю як якась дивовижа: у цьому році було закладено 950 тис. грн., а на наступний рік планується 1 млн. 250 тис. грн.! А ще кожного року на літературно-мистецький журнал обласна рада (головує там також «свободівець» – Олександр Сич, інтелігентний і мудрий молодий чоловік) виділяє 125 тис. грн., на дитячий журнал «Дзвіночок», який прописався у Рогатині облрада виділяє 60 тис. грн.. На ювілейне число «Перевалу» цьогоріч обласні керівники додатково виділили 40 тис. грн.. Мабуть, тому і має Івано-Франківщина потужних, яскравих письменників. Міська рада Івано-Франківська також не пасе задніх у літературному процесі краю. А що у нас?! Обласна рада минулого року заклала, здається, 80 тис. грн.. на книговидання, але фінансує (комусь він відомий?) журнал «Раду», якісь інші сумнівні книжкові проекти, що будуть виходити, складається враження, до кінця світу, нагороджує різних графоманів (таке трапляється нерідко) літературними, мистецькими преміями, які вже зійшли на пси. Члени видавничої ради (є така в Тернополі при облраді та ОДА) у літературі повні профани, висновок напрошується такий після того, як ознайомишся з авторами і книгами, які вони фінансують. Та й спробуйте за 1 – 2 тис. грн., які влада вділяє авторам видати якісну книжку. Керівництво ТОО НСПУ мало би (маю на увазі голову і членів правління) забити тривогу, йти переконувати очільників області, депутатів обласної ради у необхідності працювати на розвиток української літератури, а не на її утиск чи дискримінацію. Питань багато у мене і до керівників області, і до голови обласної організації НСПУ, який за час свого головування нічого, це моє бачення, не зробив для підтримки місцевих письменників, для літературних журналів. Звісно, керівникові його рівня треба нав’язувати діалог із владою, бути постійно у середовищі літературного процесу, а не поза ним.
Тому я постійно у пошуках спонсорів, меценатів, добрих, розуміючих людей, щоб вкотре побачив світ черговий номер журналу.
Уже тривалий час обговорюється питання заснування літературної премії видатного нашого земляка С.Чарнецького, автора гімну “Червона калина”, але знову-таки усе впирається у кошти, вірніше, у їх відсутність. А ще у розмові із борщівською громадою, зокрема із Г.Костів-Гускою, виплило питання пошанування пам`яті романіста європейського рівня, вихідця із Борщівщини Р.Андріяшика заснуванням літературної премії його імені, яку можна було б вручати під час “Словії”. Книжкова толока проходить у травні, а саме цього весняного місяця – день народження письменника.
Щодо моїх письменницьких планів. До 15 лютого перевидам (з доповнення і виправленням) повість “Афганський синдром”. На Львівський форум готую свою нову поетичну збірку. Навіть можу проанонсувати назву: “Пустельник” або “Самітник”, бо саме так почувається письменник сьогодні, такий у мене зараз стан душі.
Лідія Жураківська
Худобиськи які