Неділя, 29 січня 2012, 20:03
Символічно, що напередодні Дня соборності України на Тернопільщині відбувся четвертий етап XII Міжнародного конкурсу української мови імені Петра Яцика.
У суботу, 21 січня, наші юні земляки – школярі та студенти писали твори.
Причому у присутності відомого письменника, голови координаційної ради Конкурсу Михайла Слабошпицького. Відомий літератор вперше завітав на Тернопільщину разом з поетами – заступником головного редактора газети «Літературна Україна» Станіславом Бондаренком і заступником дирекції мистецьких програм Національної радіокомпанії України Світланою Короненко, а також нашим земляком, головним редактором журналу «Золота пектораль» Володимиром Погорецьким.
Українська – мова міжнародна
– Так вже сталося, що під час проведення конкурсу я об’їздив всю Україну, а от у Тернополі жодного разу не був, – зізнався на засіданні прес-клубу Михайло Слабошпицький. – Кожного року ми відкриваємо конкурс в іншій області – це як запалювання олімпійського вогню. Відкриття ХІІ Міжнародного конкурсу відбулось на Закарпатті у День української писемності.
Пригадуючи історію створення Конкурсу, літератор зазначив: провідною була ідея створити прецедент грандіозної української солідарності. Щоб Конкурс відбувався на всіх паралелях і меридіанах, де живуть українці.
– Ми ж нікого не обдуримо, ситуація в Українській державі з державною мовою не благополучна, мова сповна не функціонує: має юридичний статус, але фактично він не виконується, – гірко визнав Михайло Федотович. – Якщо дитині сказати: уяви, відусюди з’їхались українці – з Румунії, Польщі, Австралії, Канади, як вони можуть порозумітись, якщо не знають англійської? Але ж вони всі розуміють і говорять українською. Отже, дитино, пишайся, бо ти також говориш українською мовою, а українська є мовою світовою.
Це була прекрасна інтенція, і вона зазвучала. Перший конкурс відбувся у 2000-2001 роках ще за життя Петра Яцика у семи країнах світу, і у ньому взяло участь 200 тисяч школярів і студентів. Відтак міністерство закордонних справ України взяло до своїх громадських обов’язків піклуватись Конкурсом. Сьогодні у гімназії Тбілісі та Риги на нагородження переможців Конкурсу приїжджають посли власною персоною. В Україні ж традиційно церемонія закриття Міжнародного конкурсу відбувається на сцені столичного Академічного драмтеатру Івана Франка, і поряд з українським прапором стоять стяги понад 20 країн світу.
Конкурс прижився ще й тому, що з ініціативи його співорганізатора, вже покійного Петра Яцика, переможцям номінацій вручають премії у розмірі 7 тис. грн. Загалом же щорічний бюджет заходу становить 780 тис. грн.
– Яцикова ідея дуже конструктивна, недаремно, що ця людина з бізнесу, – зазначив пан Слабошпицький. – У такий спосіб, як конкурс, ми підноситимемо соціальний престиж української мови. Підкреслюється важливість знання мови, до того ж це підкріплюється грошовими преміями. Щоб дитина зрозуміла: за дурницю грошей не дають.
– От уявіть, ми нагороджували діток у театрі Франка, – пригадує Михайло Слабошпицький. – На сцену піднімається хлопчина з Одеси. І раптом спочатку не йде за дипломом і грошима, а підходить до прапора, стає на коліно і цілує полотнище. Його ж ніхто не вчив, але який вчинок! Я 12 років, як пес, їжджу по Україні і бачу: все, що добре лишилось в Україні, це є в школі, і все найгірше – також у школі. Школа – це клітина суспільства.
«Табачна» альтернатива
Конкурс став традиційним, тим не менше, два роки тому Міністр освіти Дмитро Табачник оголосив альтернативний конкурс імені Тараса Шевченка – для того, щоб «пустити під укіс» конкурс імені Петра Яцика, переконаний співрозмовник.
– Я з ентузіазмом зустрів ідею конкурсу імені Тараса Шевченка, доки не прочитав його положення. А в положенні зазначено, що це конкурс не з української мови, а з української літератури та мов національних меншин, – розгублено констатує пан Михайло і замовкає. Трохи заспокоївшись, продовжує: – Ситуація з українською мовою настільки тяжка, що треба сто всяких заходів, щоб піднести престиж української мови. Але не за принципом «або – або», а за принципом «і – і».
Більше того, довший час не «помічав» офіційно визнаного Міжнародного конкурсу і нині чинний Президент. Однак протести громадськості і звернення Ліги меценатів, аргументи, що конкурсом опікувались і Президент Кучма, і Президент Ющенко, і вам належить як Президентові опікуватись міжнародним конкурсом, нарешті було почуто.
Напередодні ХІІ Міжнародного конкурсу нам дали зрозуміти, що Президент підтримує його. І Табачник опинився у двозначній ситуації.
– Обласні очільники освіти також мають шанс показати, хто є хто і як вони ставляться до української мови. В Україні міняється вже третій президент, а Конкурс відбувається незалежно від того, чи є підтримка можновладців. Скажімо, на Сумщині минулого року конкурс імені Яцика серед школярів не відбувся, хоча серед студентів і учнів профтехосвіти пройшов. До речі, – додає письменник, – коли свого часу міністрами освіти були Василь Кремінь та Станіслав Ніколаєнко, переможців конкурсу імені Петра Яцика зараховували на філологічні відділення університетів та інститутів без екзаменів на державну форму навчання. При Дмитрові Табачнику це положення не діє, він поводиться так, ніби нашого конкурсу не існує і не зареєстрований при Міністерстві освіти!
У Тернополі конкурс організовано не найкраще
Так із сумом визнав співрозмовник і додав:
– Коли Табачник сказав, що конкурсу не буде, на Львівщині, у рідному селі Петра Яцика Верхнє Синьовидне, місцева влада відкрила пам’ятник знаному літераторові. Конкурс з української мови проводиться на Дніпропетровщині, Кіровоградщині, Черкащині. Я не буду стояти перед картою з указкою і показувати, де добре, а де – не дуже. Але ми мріємо, щоб і Тернопільщина зазвучала.
Щоправда, не так, як на Волині декілька років тому. Там заключний етап конкурсу вирішили провести в інтернаті для розумово відсталих дітей.
– Нужденних, наче з концтабору, діток вигнали на сцену виступати, – Михайло Федотович ледь стримує гнів, – але ж конкурс – це нагода показати свої таланти! Закриваючи конкурс, можновладці повинні пам’ятати, що є вибори і що потрібно приходити до людей з позитивом, а не тільки з політикою. Нагородження повинно стати престижною, резонансною подією, помітною в житті області.
Отож у суботу в українській гімназії діти писали твір з рідної мови. Старанно виводили літери, шукали метафори та епітети, з любов’ю «нанизували» слова у рядки. Бо вони писали солов’їною мовою своїх прадідів. А потім відбулось нагородження, нехай цього разу не у драмтеатрі, а у гімназії, у будівлі, що стала уособленням історії українства в Тернополі. Її стіни пережили стільки буремних подій! І, до речі, це єдиний навчальний заклад, де зберігається настінне панно, написане відомим українським художником Дмитром Стецьком.
Жанна Попович, “Номер один”
Худобиськи які