Вона йшла повільною ходою додому, пухнастий сніг осідав на її віях і вона раділа з того, що комусь так необхідна, нехай навіть і на тих кілька секунд, допоки білий сніг не перетвориться на звичайну сльозу в її очах.
Вона вже і не згадувала про нього, не чекала від долі сюрпризів, вона зрозуміла, що те, що не встигло розпочатися, закінчилося так швидко.
Раптом світло ліхтаря перебила постать і перед нею був він…
Вона не була готова до зустрічі, хоча постійно до неї готувалася, але знала що це буде зустріч для обміну думками, можливо посмішками. Кожного разу зустрічі будуть сповненні якоїсь атмосфери, саме «якоїсь», але не тої щирої, привітної, відкритої та сповненої тих незабутніх почуттів.
Її внутрішній голос підступно шепотів: «Давай продовжимо». Але ні. Вона вже давно поставили собі за мету забути все, викинути із серця, не думати більше про нього. При зустрічі намагалася не обмінюватися навіть посмішкою, погляд намагалася зробити пустим…
Та не цього разу. Він перестрів її якраз в той момент, коли вона думала про нього, вона не змогла так швидко все приховати і той погляд, і щасливу посмішку…
Вона завжди знала коли можуть бути ті їхні випадкові зустрічі, а ця… Ця була дійсно випадковістю, тією, про яку вона часто думала, уявляла та ніколи не вірила в такі зустрічі. Вона аж розсердилася на себе, чому не могла цього передбачити, що це за дивний збіг, вони не мали б тут зустрітися.
А він підготувався до зустрічі, навіть не хотів говорити слів, по тому погляду щирому, якого він вже давно не зустрічав у її очах, а вона ніяк не могла вийти із стану спогадів, як він запропонував кудись піти разом.
Вона не вірила ні собі, ні йому і навіть тому випадку. Вона сказала що не дозволить такого більше собі, вона вже давно доросла і в неї немає ніяких ілюзій щодо різноманітних випадкових доленосних зустрічей. Вона вирішила – в жодні випадковості, а тим більше доленосності різноманітних там зустрічей вірити не буде. Вона просто не хоче приділяти їм уваги. Адже так краще!
Вона черговий раз відмовилася від того, чого бажала. але так треба. Те, чого вона хоче, є неправильним бажанням. І тепер сумління не буде їй нагадувати про те, що вона зробила щось неправильно, вона буде знати, що дотримується усіх правил.
Для всіх вона і надалі щаслива, весела, інколи просто горда … і завжди з посмішкою.
Наталі Тефф
Худобиськи які