Субота, 24 березня 2012, 01:25
«Той, хто знає іншу культуру добре, знає свою ще краще», — впевнений Олег Соколовський з Тернополя. Його зацікавленням, захопленням стали матеріальні та духовні цінності індіанців. Все почалося ще в дитинстві. Якось, відпочиваючи в Євпаторії, батько запропонував йому подивитися в місцевому кінотеатрі стрічку «Вірна Рука — друг індіанців». На хлопця картина справила велике враження, захотілося більше дізнатися про ці племена. Радянський кінопрокат у ті роки активно демонстрував фільми про «червоношкірих». Олег переглядав їх охоче. Але літератури (і художньої, і документальної) про індіанців у колишньому Союзі видавали мало. У Польщі цим переймалися більше. Тож вивчив польську мову, аби більше почерпнути знань про цю культуру.
З роками стала кількісно зростати його «індіанська» книгозбірня та фільмотека. Нині лише радянських кінострічок, виробництва колишньої НДР, голлівудських має майже 300. Захопився й колекціонуванням речей індіанської культури. Понад двісті точних копій таких раритетів Олег Соколовський уже зібрав. З цікавістю оглядаю їх. Ось люлька з рогу оленя племені команчі, ніж для скубіння шкіри з кості лося, чохол для лука та стріл, який носили шайєнці. А це — бойова палиця лісових індіанців XVIII ст., таку саму зброю, але з трьома ножами використовувало й плем’я кайова. Знаємо, що індіанські племена кочові, тож вони усвідомлювали: чим менше матимуть у користуванні речей, тим будуть мобільнішими. Пан Олег показує томагавк-люльку — «три в одному», яким індіанець міг не лише воювати, а й рубати дрова і навіть з нього курити.
— У фільмах часто показують, як у бою кидаються томагавками. Вигадка, — твердить пан Олег. — Це зброя для ближнього бою, тож якщо її кинути, сам залишишся беззахисним. Або ще часто з екрана звучить поняття «червоношкірі», напевно, через те, що індіанці любили для прикрашання використовувати різні фарби, а червоний колір вважали священним, насправді шкіра у них світло-коричнева.
Індіанця не уявляємо без пір’я на голові. Якщо він не заслужив чіпляти те чи те перо, але все-таки так вчинив, то міг навіть позбутися життя. Самого Олега Соколовського більше захоплює «лікувальна система шаманів». Каже, що індіанські жерці лікували людину на рівні аури, яка є випромінюванням певних частот. Якщо хтось захворів, отже в нього на якомусь рівні в тій чи тій частині тіла ця частота зазнала порушень. Шаман визначав це, брав спеціальне калатало та за його допомогою й тембру голосу підбирав потрібну частоту, закриваючи у такий спосіб «прогалину». Колекціонер має, зокрема, калатала для лікування нежитю та викликання дощу. Полікувати свій нежить сам так і не зміг. Зате твердить, що після калатання вдалося дочекатися дощу.
Чи використовує якісь індіанські речі у власному побуті? Часто стрес знімає за допомогою лука та стріл. Бере їх на дачу, адже поруч — ліс, визначає мішень і стріляє, забуваючи про всі неприємності.
Рідня до Олегового захоплення індіанською культурою ставиться по-різному. Друзі, буваючи за кордоном, прагнуть привезти в дарунок якийсь презент з цієї тематики. Тішиться, скажімо, що друг нещодавно повернувся з Англії й подарував йому куртку, на спині якої вишитий великий портрет індіанця. Дуже приємний сюрприз зробила Олегові Соколовському Алла — дружина нині покійного волонтера Корпусу миру Джона Звожека, який придбав для Тернополя скульптурну роботу відомого американського митця Стюарта Джонсона «Випадкова зустріч» (вартістю 100 тис. доларів), а відтак заповів розвіяти свій прах над Тернопільським ставом (до речі, цю останню волю виконали). Ще за життя Джон Звожек привіз у місто над Серетом картину індіанського автора. Її збирач раритетів індіанців давно хотів мати у власній колекції. Мрія збулася. Пані Алла вручила йому цей твір прямо на відкритті виставки, яку він наприкінці лютого вперше зорганізував для своїх краян. До речі, подивитися експозицію прийшло чимало тернополян і гостей міста. Цей факт засвідчує, що індіаністика захопила, мабуть, не лише Олега Соколовського, пише про багаторічного чиновника управління ЖКГ Тернополя «Урядовий курєр»