Неділя, 10 квітня 2011, 22:00
Уряд уже навіть склав списки «бажаючих» продати свої паї.
У кожної країни є своя «больова точка». Для України – це її ґрунти. Не дарма три попередні президенти досить обережно торкались проблеми реформування села, відкладаючи на потім механізм передачі у приватну власність сільськогосподарських земель. Натомість Віктор Янукович без зайвої скромності пришвидшує цей процес, навіть встановив до кінця 2011 року скасувати мораторій на продаж землі та прийняти земельну реформу.
Беззаконня указів Кучми
Попри надзвичайну важливість права власності на землю юридична наука ще не виробила оптимальної моделі цього права для нашої країни, визнала кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету ТНЕУ Ольга Паславська. Однією з істотних причин є те, що здійснювана в Україні земельна реформа розпочиналася необдумано, без достатньої правової бази. Земельна реформа проводилась у декілька етапів, кожний з яких мав свої недоліки. Юридичну основу реалізації земельної реформи у вказаний і наступний періоди складали укази Президента України Л. Кучми щодо реформування аграрного сектора економіки, які відображали перехід від державної через колективну до приватної форми власності на землю у сільському господарстві шляхом прискореної передачі земель у колективну, а потім у приватну власність у вигляді паїв.
– Я проаналізувала всі наші земельні реформи, починаючи з 1991-92 рр., – зазначила Ольга Ярославівна. – Перший президент Л. Кравчук хоч не дійшов до реформи землі, але надав Криму автономію, тож вважайте, що країна нині не має жодного відношення до півострова і те, що там робиться із землею, неважко уявити. Замість того, щоб дбати про цілісність держави, збирати землі, будувати, а не роздавати Україну, владоможці розпоряджаються нею як своєю власністю, незважаючи на права громадян України. Таких прикладів можна навести не лише в Києві чи Криму, а й в кожному обласному центрі, у кожному селі.
Щодо Віктора Ющенка, то, можливо, добре, що він взагалі не брався за земельну реформу, відповідно не залишив по собі жодного поганого сліду.
Хаотичність мети і завдань реформування земельних відносин підтверджує, що зміна суті й характеру відносин власності на землю здійснювалася (і триває до сьогодні), передусім, без урахування реального становища розвитку економіки й суспільства. Внаслідок цього у законодавчих актах закріплюється і втілюється в життя хаотична система неузгоджених, часто надуманих у кабінетах чиновників заходів, які ніби сприймаються як перетворення, однак за змістом ці заходи не дають жодних позитивних результатів. Можливо, саме така реформа була запланована, щоб потім легко скористатися з безвихідного становища селян і забрати в них ці землі під виглядом або оренди, або «викупу».
Фактично тогочасна земельна реформа перегукується з реформою Столипіна, коли ніби добрі наміри (передати землю тим, хто на ній працює) не були підкріплені розробленими фінансовими механізмами, насамперед кредитуванням. Взагалі розпаювання провели з великими порушеннями законодавства. До уваги навіть не брали, скільки років людина пропрацювала на землі. Тому перед розпаюванням у колгоспи «вступали», перефразувавши великого Кобзаря, «і мертві, і живі, і ненароджені» – і всім виділяли землю. Врахуйте: якщо у нас, на Західній Україні, люди мають пай по 2-3 га, то у Східній Україні – по 5-6 га, бо там менше селян, але набагато більші земельні масиви.
До того ж не секрет, що по всій Україні села «вимирають», а землі залишаються. Відтак слід очікувати нових латифундистів, на що і була розрахована ця реформа. Можливо, буде «оновлена панщина», у результаті чого українці добровільно віддадуть свої земельні ділянки і підуть на них працювати. Або здадуть в оренду іноземцям з правом викупу, як озвучив Президент України після візиту в Китай.
Землю оцінили за копійки…
Саме таку «нову» земельну реформу планує провести Президент В. Янукович, який без зайвої скромності пришвидшує цей процес, уже навіть встановив остаточний термін: до кінця 2011 року скасувати мораторій на продаж земель с/г призначення. Зокрема, на парламентських слуханнях, які були присвячені саме темі земельної реформи, було заявлено, що в Україні після відміни мораторію на продаж земель с/г призначення буде виставлено на продаж 2 млн. 750 тис. га земель. Звідки така точність? І хто в цій черзі перший, уявити не важко, адже, за даними держкомстатистики, найбільш активно свої земельні сертифікати оформляють жителі Західних областей. Тим не менше, навіть у нас результати бажають бути кращими, а що говорити про схід, де селян проживає менше, а площі земельних паїв – більші? Тобто як і в роки майнової приватизації держава стає зброєю у руках олігархів, аби ті вкотре ошукали тепер уже хліборобів.
Держава спричинила ситуацію, оцінивши найкращі в світі чорноземи буквально за копійки. У даному контексті не зрозуміло, яким чином оцінять 2 млн. 750 тис. га землі, що селяни ніби готові продати?
– Так, адже закону про ринок землі немає, – стверджує Ольга Паславська, – які ціни будуть встановлено, не зрозуміло. Можна передбачити: яку вартість запропонує зацікавлений у купівлі землі і яка буде їм вигідна – так і буде. Отож протягом 2011 року було складено списки селян по областях і селах, які є потенційними продавцями своїх земельних паїв. Напевне, створено банк даних. Таким чином планують продати наші землі, що є найкращими в світі. Офіційно гектар землі в Україні коштує 15-20 тис. грн., що не відповідає реальній вартості землі. Тим часом ще 15-20 років тому Міжнародний банк оцінив гектар нашої землі у $56 тис. До речі, Японія оцінила гектар своєї землі у $120 тис., але ж наші чорноземи не порівняти з їхньою землею.
Села вимирають, тому і гречка з Китаю
По суті, як визнають науковці, українське село ніколи не торкались глибинні реформи – здебільшого насаджувалась аграрна диктатура: селян зганяли у колгоспи, морили їх голодоморами та важкою працею. Тим не менше, переконана науковець, 20 років тому потрібно було не розганяти колгоспи, а запропонувати перехідні моделі господарювання, допомогти людям визначитись, що вирощувати, де працювати.
– Якби земельна реформа була продумана і розумна, не треба було відразу розганяти колгоспи, тому що люди вже відвикли самостійно обробляти землі, та й техніки в них не було, крім того, змінилась психологія селян, – нагадала Ольга Ярославівна. – Тоді перехідним періодом стали так звані колективні с/г підприємства (КСП). Все було б добре, якби держава не кинула їх напризволяще. Люди зрозуміли: якщо колгоспи розвалюються, треба тягнути, хто що може. Тим не менше, КСП трохи працювали, але коли почався другий етап, виділили земельні ділянки та почали видавати сертифікати на них, стало зрозуміло, що вже ніякі КСП не протримаються, і цей етап аграрної реформи звели до того, що дехто наважився створити фермерське господарство чи товариство, або с/г кооперативи. І знову держава селянам нічим не допомагала. Скажімо, у Німеччині дуже поширені кооперативи, але вони там мають підтримку. По-перше, держава укладає з кожним кооперативом договори на закупівлю продукції, обумовлює ціни та обсяги. Якщо посуха чи інші природні катаклізми і врожаю немає, фермер знає, що держава йому компенсує витрати.
Землі запасу – золота жила сільських голів
Декілька років тому з’явився напівіронічний жарт, що найбільші корупціонери в Україні – голови сільських і селищних рад. Хоча це насправді так, бо ще з радянських часів кожне господарство завжди мало «про запас» землі трохи більше, ніж обліковувалось у звітах. Все просто: ніхто ті землі не переміряв і не перевіряв, а отриманий додатково врожай автоматично збільшував урожайність з гектара.
До речі, й досі сільські та селищні ради мають землі запасу, площа яких не оприлюднюється. Ніхто у жодному колгоспі чи згодом у спілці не перевіряв земельні площі, що дозволяло головам сільрад розпоряджатися цими землями на свій розсуд.
– Ніхто точно не знає справжніх площ земель запасу, ніхто їх не перевіряв, тобто не було проведено моніторингу земель, – зазначила пані Ольга. – Хоча загальна площа України не змінилася, але землі с/г призначення змінювались – зменшувались або збільшувались у зв’язку зі зміною цільового призначення або з інших причин. Тому, маючи солідні масиви землі, можна маніпулювати, виділяючи земельні ділянки за певні винагороди, на 10 га менше чи більше, ніхто і не зауважить.
Отже, в Україні вже давно назріла необхідність логічно завершити земельну реформу, але так, щоб селяни не позбулись землі і не була обділена сама Україна.
Жанна Попович, «Номер один»
Цифра: 227 земельних ділянок несільськогосподарського призначення загальною площею 47,77 га та вартістю 12 млн. 500 тис. грн. продали в 2010 році на Тернопільщині. При цьому середньозважена ціна 1 кв. м склала 26 грн. 15 коп., що на 36 коп.(!) вище минулорічного показника (За даними Держкомзему)
Худобиськи які