“В найближчі кілька років повноцінна робота тернопільського летовища – НЕРЕАЛЬНА” - переконаний Тарас Козак

Четвер, 28 червня 2012, 13:08

І влада в цьому питанні просто займається популізмом, як і сприяє усіляким МММ.

Впевнений, що небагато знайдеться сьогодні вихідців з Тернопільщини, які закінчили з червоним дипломом найпрестижніший ВУЗ СРСР, працювали в міжнародних компаніях і при цьому досягли успіху в житті у такій непростій сфері, як економіка. Одним з таких є Тарас Козак, дитинство якого пройшло в селі Скородинці Чортківскього району.

Нещодавно цей неординарний чоловік побував в гостях у Тернопільському центрі комунікацій, адже саме він разом з екс-мером Тернополя Романом Заставним фінансово долучився до акції, який ТЦК організував для місцевих журналістів. Після цього, знаючи Тараса як цікавого співрозмовника і компетентного у фінансових питаннях фахівця, не міг не скористатися нагодою і поспілкувалися з ним на теми, які сьогодні актуальні для Тернопільщини.

Закінчив Московський державний державний університет ім. М.В. Ломоносова з червоним дипломом

- Тарасе Мирославовичу, то яким чином складалося ваше життя?

- Я дійсно народився в на Чортківщині в сім’ї вчителів. І оскільки з дитинства мав потяг до точних наук, вже у 17 років поїхав з Тернополя і вступив до найпрестижнішого тоді в Радянському Союзі Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова на факультет обчислювальної математики та кібернетики, який закінчив з відзнакою.

- Але однією вищою освітою, наскільки я знаю, ви не вдовільнилися?

- Саме так. Оскільки живу за принципом «Знання зайвими не бувають!», у 1996 році здобув ще й освіту у Всеросійському фінансово-економічному інституті за фахом «Банківська справа».

- Ви довго працювали в Москві?

- Після закінчення МДУ отримав запрошення на роботу в столиці Росії. Опісля працював у кількох інвестиційних компаніях Європи.

- То чому ж тоді, маючи такі перспективи, і, як я розумію, чималий фінансово-економічний та управлінський досвід, Ви все ж повернулися в Україну?

- Тут два чинники – моя сім’я і родина, які залишилися на Батьківщині. А також те, що я завжди вірив – інвестиційний потенціал в нашій країні дуже перспективний і має майбутнє. Щоправда, з кожним роком ця моя віра, м’яко кажучи, слабшає. Оскільки кожна нова влада, яка править в країні, не розуміє, що робить. Без залучення реальних інвестиційних потоків економіка країни не вийде з прірви. Але той рівень корупції, який існує у нас на усіх рівнях, відлякує закордонних бізнесменів.

- У 1995 році Ви заснували інвестиційну компанію «УНІВЕР», яка з часом перетворилася на міжнародну інвестиційну групу «УНІВЕР»…

- Так, а у 2005 році ми почали працювати в Україні, і з того часу я живу й працюю в Україні.

- На рідну Тернопільщину часто навідуєтеся?

- Звісно, і не тільки тому, що тут живе моя матір, а в Тернополі працює рідна сестра, але й в робочих питаннях.

МММ - це афера чистої води...

- До цього ми ще повернемося, а поки розкажіть про ідею створення Біржової УНІВЕРсіади, аналогів якій, здається немає ніде?

- У середині березня в Україні у рамках проекту Біржова УНІВЕРсіада завершився перший в країні чемпіонат з інтернет-трейдингу для студентів, у якому взяли участь команди з 63 вищих навчальних закладів країни. Захід відбувся під патронатом Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку й Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку. А ідея виникла на початку листопада 2011 року під час так званого «брейн-сторму» в нашій компанії. Ми обговорювали можливі напрямки залучення наших громадян на фондовий ринок. Студенти – найактивніша частина суспільства, їм цікаве все нове, але через низький рівень фінансової грамотності в країні навіть вони погано знають фінансові ринки. Щоб на практиці ознайомити студентів із можливостями фондового ринку, і було створено цей проект. Нас підтримала «Українська біржа», а потім ще п’ять-шість компаній. Нічого схожого на цей захід у світі ми не знаємо. Відома практика навчання на модельних портфелях під час навчальних торгів, але не на реальних. Одне із завдань конкурсу – показати, що на фондовому ринку можна заробляти, але для цього потрібно вчитися. Це соціальний проект, який не окупиться, але матиме віддачу через кілька років. Якщо молоді люди зацікавляться фондовим ринком, то в майбутньому частину зароблених грошей, можливо, інвестуватимуть у цінні папери.

- Ви дійсно вважаєте, що розуміння фондового ринку може стати в нагоді навіть пересічному українцю?

- Якщо у 1989 році моєї підвищеної стипендії -105 рублів – вистачало на життя в Москві, то у 1991-му після павловської реформи на них можна було «протягнути» лише три дні. Оскільки востаннє гроші у батьків я взяв, коли в свої 17 років сідав на потяг до Москви, то довелося підробляти програмістом. Тоді тільки з’явилися комп’ютери, які коштували божевільних грошей (вартість одного дорівнювала вартості двох автомобілів «Жигулі»). Так я потрапив у компанію, що займалася біржовими операціями. Програмістом працював лише два місяці, а потім перекваліфікувався на спеціаліста фондового ринку. Вчився на власних та чужих помилках. Мій товариш на початку 1990-х заробив $15 тисяч на акціях «МММ», але потім, вклавши їх знову, втратив усе. Його згубила жадібність.

- То «МММ» чи «МММ-2011» – це афера?

- Чистої води. І вкотре авторитетно прошу земляків не вязуватися у подібні проекти.

І тому повторюся – фондовий ринок – невід’ємна частина життя капіталістичного суспільства, яку потрібно вивчати. Для цього стануть у пригоді Інтернет, книжки, семінари, будь-яке джерело знань. Знати ази фінансової грамоти потрібно кожному, хто має кошти і хоче вберегти їх від інфляції та всіляких «МММ».

До слова, а чи знають ваші читачі, що такого явища як МММ не має ні в Європі, ні у США, і що виникненню МММ у нас ми повинні завдячувати владі, оскільки вона зацікавлена у фінансовій неграмотності населення Украиїни.

- Повернімося до Тернополя і нашої області… Оскільки, як я розумію, Ви часто навідуєтеся у рідний край, скажіть, чи помічаєте, так би мовити професійним поглядом, що сюди вкладаються кошти?

- Звісно, міста і села міняються. Але, на жаль, це не заслуга влади. Це заслуга заробітчан і малого, та в меншій мірі середнього підприємництва. Тобто вільні гроші вкладаються здебільшого у ресторанно-торгівельний бізнес. А простіше кажучи – чиїсь батьки чи діти роками на заробітках, накопили певну суму, купили хату, машину, а рештку грошей вкладають в невеличкий магазин, кіоск чи простеньку кафешку в тому ж таки селі чи місті. Таким чином є заробіток для родичів, близьких тощо. Біля таких «генделиків» реставрується та облаштовується територія, знову ж таки коштом простих підприємців, хоча заслугу в цьому собі зазвичай приписує орган місцевого самоврядування. І так відбувається по всій Україні, а на Тернопільщині особливо, тому що звідси чи не найбільше людей гарують за кордоном. В райцентрах та Тернополі ситуація така ж, тільки розмах більший. Тобто населені пункти ніби й покращуються візуально, але це, повторюся, заслуга дрібного бізнесу і заробітчан.

Всі ці пустопорожні слова про відновлення повноцінного функціонування тернопільського аеропорту – відвертий і цинічний популізм.

- Але ж представники влади, як обласної ради, так і облдержадміністрації постійно розповідають, як вони працюють над залученням в область потужних інвестицій і т.п. Приміром, у нас як свободівець Олексій Кайда, так і регіонали -губернатори – колишні пани Сухий і Цимбалюк, і сьогоднішній Валентин Хоптян, не втомлюються розказувати про все той же аеропорт, які всі обіцяють запустити ледь не з дня на день …

- В найближчі кілька років повноцінна робота тернопільського летовища – НЕРЕАЛЬНА. Це я вам говорю з повною відповідальністю як людина, яка добре знає, куди інвестують компанії чи приватні особи. А всі ці пустопорожні слова – відвертий і цинічний популізм. Це в гіршому випадку. А в кращому, ті ж можновладці, які таке заявляють, банально некомпетентні, а тому й верзуть такі заяви.

- Тарасе Мирославовичу, а ви не занадто радикальні в цьому питанні?

- Аж ніяк. Тернопільський аеропорт може на даному етапі когось зацікавити хіба як сукупність великої кількості землі та приміщень, які в подальшому можна використати для зовсім інших цілей. Приміром, під забудівлю чи якийсь транспортно-логістичний центр. А як власне аеропорт, з якого би здійснювались регулярні та чартерні рейси, перевозились би вантажі тощо – інвестора зараз не цікавить!

Тому що інвестор, повторюся, – це компанія чи людина, яких в першу чергу цікавить віддача інвестиції. І чим скоріша та прибутковіша – тим такий варіант приорітетніший. Тернопільський аеропорт, нажаль для тернополян, таким не є. Ну неможливо в найближчі роки налагодити регулярне повітряне сполучення з іншими країнами чи навіть містами в нашій державі. Немає стільки людей у нашому краї, щоб могли собі дозволити часті авіаперельоти по приватних справах чи у бізнесі. І інвестори це знають, як знають і компанії-перевізники, які не будуть працювати собі у збиток. І цього не можуть не знати ті ж пани Кайда чи Хоптян. Та й не слід забувати, що сьогодні відновлений та збільшений аеропорт у Львові став ще потужнішим, а тому я й кажу, що в найближчі років 5-15 Тернопільське летовище у звичному розумінні цього слова навряд чи когось зацікавить. Хіба, як за часів губернаторства Сухого, на деякий час запустять один-два рейси, і все.

Тернопільські чиновники вимагають "подяку" наперед...

- Думаю, ми ще матимемо з вами можливість поспілкуватися, а наостанок сьогоднішньої розмови скажіть – а ви особисто привозили чи зацікавлювали потенціних інвесторів якимось проектами на Тернопільщині?

- Я вам розкажу одну ситуацію, яка відбулася буквально напередодні нашого інтерв’ю. Інвестори закордонної фірми зацікавилися одним недіючим зараз підприємством на Тернопільщині. Яке, до слова, на багатьох форумах та інвестиційно-економічних презентаціях влада Тернопільщини широко рекламує як об’єкт для інвестицій. Так от, я з представником інвестора зустрівся зі співласниками підприємства, деякими чиновниками як районного, так і обласного рівня. А згодом один з них, який фактично курирує це підприємство, тобто саме він відповідає за те, щоб це тернопільське підприємство якомога швидше «знайшло» потужного інвестора, відводить мене в сторону і без зайвих церемоній запитує: «Тарасе Мирославовичу, я бачу, наш гість зацікавився проектом? Але ви мені скажіть, а що я з цього матиму, конкретно я. Бо ви розумієте, що останнє слово фактично буде за мною. То яка моя у цьому зацікавленість?»

Я відповів у тому плані, що це закордонні інвестори, вони не зрозуміють такого підходу. Ба, більше того, я навіть не зміг би їм пояснити особисту матеріальну зацікавленість якогось середньої руки чиновника в проекті, який взагалі є власністю держави. Для них це нонсенс, абсурд. Так справи не робляться. Чиновнику я також спробував пояснити, що інвестори тільки приглядаються до об’єкту. Але він мене знову перебив: «Я розумію, але мені зараз треба знати, що я матиму особисто від цього, бо завтра влада може помінятися і мене тут не буде…»

Ось так, і якщо хтось думає, що це я навів поодинокий приклад, то мушу його розчарувати – такі вимагання «відкатів» фактично повсюдні.

- Пане Тарас, дякую за змістовну розмову, думаю, ви ще багато зможете розповісти нашим читачам пізнавального та повчального з такої важливої сфери життя, як економіка.

- Буду радий допомогти своїм землякам в міру своїх знань і досвіду.

Віталій Гнатюк