З самого дитинства кожна дівчинка мріє про майбутнє: казкового принца, шикарні апартаменти, велику щасливу сім’ю. І,досягнувши певного віку, починає втілювати свої мрії в реальність.
Проте, нерідко ідеалізуючи свого чоловіка, дівчина обпікається і лише згодом починає розуміти, що до казкового принца її коханому ой як далеко...
Життя Ірини з самого початку не можна було назвати казковим. Жила у сім’ї, де все трималосьна материних плечах. Батько частенько випивав, тож нерідко лупцював як дружину, так і доньку. Одна розрада була у житті дівчини —навчання. Іринка якнайдовше засиджуваласяв школі, щоб не повертатися додому, не слухати вічних материних криків і таткового грубого слівця. Вона вже закінчувала 11 клас. Проте ні про хлопців, ні про заміжжя навіть не задумувалася, а лише будувала плани, як стане видатним ученим або ж викладачем. Вона мріяла, що її життя ані трохи не буде схожим на життя її мами...
Того вечора Іринка поверталася додому пізно. Її затримала вчителька з гри на фортепіано. Йдучи додому, вона представляла, що там робиться, подумки вгадувала тверезий її батечко сьогодні чи ні... Аж тут біля неї пробіг якийсь чоловік, захопивши з собою її портфель. Ірина від сильного поштовху впала і почала голосно кричати. В той момент неподалік проходив хлопець.Він допоміг дівчині підвестися і провів бідолашну додому. Ігор (так звали хлопця) з того часу завжди зустрічав дівчину біля школи і проводжав її додому. Так вони почали зустрічатися. Ігор до нестями закохався в Ірину, цілуючи її завжди бліде обличчя, він обіцяв ніколи не покидати її у біді і завжди підтримувати у важку хвилину.
Щодо Ірини, то не можна сказати, що вона відповідала взаємністю, проте була прихильна до хлопчини. Він неодноразово освідчувався, неодноразово говорив, благав дівчину переїхати до нього, проте завжди чув відмовку. Одного вечора, прийшовши додому, Ірина побачила вщент п’яного татка і заплакану матір.Вона лежала в кухні на підлозі, закривши обличчя руками,і,ледве стримуючись від болю,ридала. Її обличчя було вкрите жахливими синцями, цього разу звірюка примудрився вибити їй два зуба. Ірина,розгнівавшись, почала кричати, погрожуючи викликати міліцію.Але мати зупинила її, мовляв,це нічого не дасть. Тієї ночі Ірина все вирішила...
Наступного дня вона твердо сказала Ігорю, щопереїдедо ньогоз однією умовою, якщовона візьме з собою і маму.Ігор,не роздумуючи погодився.
Молода параодразу ж розписалася. Брати шлюб Ірина не хотіла, мовляв,поживемо-побачимо. Жили молоді люди добре.Мати звикла до зятя, навіть полюбила його майже як сина. Бентежило жінку лише те, що не бачить вона кохання в очах доньки до чоловіка. Поводиться Ірина так, наче жити з Ігорем — це її обов’язок, а не сімейне щастя. Намагалась говорити з донькою, якось випитати причину такої поведінки, та все дарма, у відповідь лише чула, що все нормально. Це "нормально" тривало рік.
А потім Ірину наче підмінили — почала вечорами пропадати, нерідко приходила додому напідпитку. Мати занепокоїлася, благала, сварила, щоб донька опам’яталася. Ірина ж твердила, що не може марнувати на нелюба своє життя, не може і не хоче,аякщо йому це подобається, нехай терпить її такою, якоювона є, а ні —нехай розлучається. Ігор лише мовчки знизував плечима і сподівався, що дружина опам’ятається.
Проте його Ірина не лише не опам’яталася, а дійшло до того, що приводила своїх коханців до їхньої з чоловіком спальні. Саме тоді Ігор вирішив покласти всьму край. Вони розлучились...
Пройшов якийсь місяць,і Ірина опам’яталась. Вона не розуміла, що з нею діялось, чого їй бракувало, на кого вона проміняла свого люблячого чоловіка. Мати не тямила себе від горя, не могла дивитисяяк донька власноруч губила своє життя. Адже що вона має сьогодні? Стару однокімнатну квартирку, зарплату в 600 гривень і хворе материне серце, яке чим далі, тим сильніше турбувало жінку. Як жити тепер?
Десь через рік Ірина познайомилася з цікавим чоловіком. Сергій одразу ж причарував жінку своєю зовнішністю, неймовірним розумом та дотепністю. Здавалося б,чого хотіти від цього чоловіка? Він був втіленням довершеності! Проте після року спільного життя і цей "ідеал" набрид Ірині. І все почалося спочатку. Пізніше вона виправдовувала себе, що пішла в загул через смерть матері (серце бідолашної жінки не витримало), проте, як кажуть після бою...
Того вечора вона брела вечірнім Тернополем, знесилена, ображена на саму долю, зненависніла до власного життя. Вона не знала, що робити далі, як їй жити. Рівно місяць як померла її матуся, вчора вигнав з дому чоловік. Друзі (якщо їх так можна назвати) не хотіли і чути про її біди.
Самотня, нікому не потрібна, присіла на лавочку, щоб перепочити. До неї підійшла старенька жінка. Вона тихенько опустиласьбіля Ірини, взяла її за руку і промовила:"Дитинко, приречена на самотність. Не знаю,за які такі гріхи, але на тобі лежить прокляття.Не знайдеться в цілому світі жодного чоловіка, який би заспокоїв твоє жіноче серце". Коли Ірина підвела голову,то нікого не помітила. Сон? Примара? Того вечора сама доля завела її до церкви. Саме там жінка знайшласпокій. Так Ірина постриглася в черниці і щодня у молитві просила у Бога прощення за її минуле життя...
Зоряна Деркач
Худобиськи які