Того вечора Таня самотньо сиділа перед телевізором і час-від-часу поглядала на годинник, За годину до півночі вона ще сподівалася, що чоловік прийде. Але сльози розпачу все настирливіше скапували з очей. Десь там, за дверима їхньої квартири, люди радісно св"яткували наближення Нового року. А їй не хотілося жити. Чоловік, котрий ще нещодавно клявся у вічному коханні, тепер завдавав лишень нестерпного болю. Після весілля його немов підмінили. Приходив щодня пізніше і майже завжди п"яним. Вона не могла зрозуміти такої разючої переміни, а тому плакала, благала, молила. А чоловік замість пояснень пускав у хід кулаки. Скаржитися не було кому. І вона, принижена і налякана, старалася бути хорошою дружиною: мила, прала, готувала, була терплячою і тихою. Та все було марно...
Пролунав дзвінок. Вона кинулася до дверей. На порозі стояв чоловік, ледь тримаючись на ногах. Ввалився у кімнату і, п"яно гикаючи, впав на диван. І в цю мить в ній щось надломилося. Тихо одягнувши шубу, вона вийшла з помешкання. Не помічаючи перед собою дороги, прямувала засніженим містом. Отямилася на центральному майдані міста перед великою, осяяною вогнями ялинкою. Побачила самотню постать. Високий молодий чоловік стояв, заховавши руки у кишені розстебнутого пальто і дивився у нічне небо. До сьогодні Таня не може збагнути, яка сила підштовхнула її з ним заговорити.
-А ви чому стоїте тут один? - і сама злякалася нетактовності запитання.
Він повільно обернувся, похитав головою, немов би відганяючи дрімоту. З темного волосся позлітали сніжинки. Усміхнувся.
-Та ось, зустрічаю Новий рік у компанії красуні ялинки і зоряного неба. Якщо бажаєте - приєднуйтесь.
Таня несміливо підійшла. Відчула приємно-п"янкий запах його лосьйону, перемішаного з ароматом хвої. В голові запаморочилося. Він взяв її за руку, а іншою вказав у небо: - Он падає зоря. Загадайте хутчіш бажання. І повірте - воно здійсниться. І Таня, збентежена нереальністю цієї сцени, мов маленька довірлива дівчинка, з дивною вірою прошепотіла:
- Спокою... І хоча б маленьку краплину щастя... Простого людського щастя... Отямившись, глянула на незнайомця. Він дивився на неї сумним та розуміючим поглядом. І вона не витримала. Розплакалася. Незнайомець пригорнув її до себе. Що було далі, пригадується якимись химерними уривками. Вона виплеснула на нього весь свій біль, свої проблеми, свій розпач. Не могла зупинитися. Він мовчки слухав, погладжуючи рукою її волосся. Поступово Таня заспокоїлася. І відчула невідоме їй досі полегшення. Незнайомець уважно глянув на неї, потім на годинник.
- По шампанське, як же без нього у цю чудову ніч!
І він, не давши їй отямитися, зник серед нічних вулиць.
Ті кілька хвилин Славікової відсутності здалися дівчині вічністю, її серце болісно щеміло. Вона не вірила, що хлопець повернеться. І боялася його повернення. І водночас прагнула цього понад усе на світі. Таня не знала, хто він і звідки, їй лишень хотілося ще раз пригорнутися до нього і зазирнути в його дивовижні очі...
За хвилину до опівночі він розлив іскристий напій у пластикові стаканчики. Вони випили, дивлячись у вічі один-одному, під сміх та дзенькіт, котрі доносилися з вікон навколишніх будинків. І Тані здавалося, що п"є вона не пінисте вино, а життєдайну, цілющу енергію, котра наповнювала її радістю, надією і... коханням!
... А потім вони їли нашвидкоруч приготовлені канапки у Славіка вдома, пили вино, танцювали, цілувалися. І вона, щаслива та безтурботна, літала із зорями у нічному небі...
Віталій Гнатюк