Щодня ми зустрічаємось із таким явищем, як конфлікт поколінь.
Що це? Це коли молодь не розуміє, а й інколи насміхається над пріоритетами старших, а старші, у свою чергу, осуджують і навіть зневажають молодь. Нещодавно стала свідком ось такого конфлікту.
У маршрутне таксі зайшли двоє п’янючих молодиків. Хлопці після того, як за ними зачинилися двері, одразу ж почали нахабно насміхатися із пасажирів.
— Прикинь, Колян, яка бабуля! — сказав один із них, вказуючи на бабусю років 70. Жінка перелякано дивилася і, не вимовивши жодного слова, почала хреститися на них, чим ще більше розсмішила хлопців.
Колян у свою чергу сів біля дівчинин, яка сиділа на передньому сидінні, і почав відкрито "залицятись".
— Чуєш, клава, а як тебе звати? Чьо ми такі стидливі?...
Саме в цю мить до юнаків підійшов чоловік середніх років, взяв обох за оштепанці і буквально виштовхав із маршрутки. Хлопці, ледь отямившись від стусана, хотіли лізти назад і давати здачу, проте тут надійшов патруль (мабуть, хтось із пасажирів викликав) і забрав їх.
Я, як і всі пасажири, була приголомшена побаченим.
— Тепер така молодь! — кричали люди старшого віку. — Ні поваги, ні честі, одні лиш п’янки і дебоші!
— Не всі ж такі! — обізвався хлопець віку молодиків, який сидів на задньому сидінні маршрутки. — А в принципі, як виховали — так і маєте!…
Після цього випадку минув деякий час. Я вже майже забула про побачене. Та невдовзі стала свідком ще одного конфлікту, який дав змогу переконатися у правдивості слів юнака.
Разом із компанією ми у ресторані святкували день народження подруги. Усі навколо веселилися, здавалося, що ж тут може трапитись такого неприємного. Проте один факт все ж таки залишив осад та невдоволення. За сусіднім столиком сиділо три пари. Молоді, гарні, проте не зрозуміло було, для чого ці люди притягли з собою дітей віком до трьох років, а одному, певне, й рочку не було. Спочатку все йшло добре. Проте вже під опівніч люди розвеселились, забувши про своїх чад. Діти дивилися на сп’янілих мам і татів, плакали, говорили, що хочуть спати. Батьки не лише не співчували, а й не слухали діток, а одна з жінок навіть умудрилася вліпити дитині ляпас, мовляв, чого ти скиглиш.
Я аж рота роззявила від подиву. Чесно кажучи, хотілося підійти і втулити "люблячій" матусі такий самий ляпас... Один із татусів, у свою чергу, встав, взяв дитину до танцю, щоб заспокоїти заплакане маля. Підкинув догори та, не втримавши рівноваги, похитнувся і не зміг зловити. Дитина впала долілиць, вдарилась і ще сильніше заплакала. На личку виднілася кров. Всі перелякалися, а мама вийняла хусточку, обтерла синочкові лоба і... продовжила танцювати.
Я мимоволі задумалась: хто ж виросте з отаких діток? І чи винні вони будуть, коли озлобляться на людей і стануть такими ж нахабними та зверхніми, як оці п’яні юнаки. А люди у відповідь так само осуджуватимуть, стверджуючи, що молодь у нас погана і невихована!...
Зоряна Деркач
