Четвер, 16 серпня 2012, 12:44
Наперед зазначимо, що Тернопільський тиждень завжди підтримує справжніх патріотів (не плутати з окремими представниками ВО “Свобода”, які такими себе вважають тільки на словах — прим.ТТ).
Також ми ніколи не висловлювалися в негативному контексті на адресу нашої історії, навіть її радянського періоду. Навпаки, ми підтримуємо тих, хто історію шанує, якою б вона не була, а не паплюжить її. Ми не одноразово виступали на стороні тих тернополян, хто є категорчиним противником усіляких перейменувань вулиць, демонтажів радянських символів тощо.
І не тому, що ми прихильники комуністичної ідеології (Боже збав), а виключно тому, що це частина нашої історії, історії наших батьків і дідів. І заробляти певні дивіденти на провокаціях навколо історичних подій вважаємо справою низькою. А що такі речі мають місце в Тернополі, ми писали часто, зокрема й у статті Провокації 9 травня у Тернополі були вигідні в першу чергу “тягнибоківцям” і Росії?
Пригадуєте, як не зважаючи на протести людей у Тернополі з подачі свободівців перейменували вулицю Генерала Черняховського на Героїв Крут і скільки це створило проблем для мешканців Тернополя? Як намагалися демонтувати літак при вході у парк Відродження? Перелік таких дій, де владна “Свобода” гучно піарилася, можна навести чимало.
А чи чули ви, що у Тернополі днями вшанували радянського маршала? Ми до сьогодні також про це не знали. Хоча такий факт має місце. Ви гадаєте, про це не знали у міськраді, без дозволу, або точніше — без відома якої в місті апріорі нічого не відбувається? Питання, звісно, риторичне. Може свободівці врешті стали толерантнішими? Адже щось не було чути вже звичних заяв і протестів проти всього, що стосується радянської історії зі сторони тернопільських свободівців. А можливо вони почали перейматися в першу чергу господарськими питаннями міста й області, за які свободівці несуть відповідальність, оскільки мають владу? Хотілося б у це вірити...
Так от - 16 серпня у Тернополі в 11-й гвардійській артилерійській бригаді 13-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятної дошки єдиному на пострадянському просторі нині живому Маршалу Артилерії Володимиру Міхалкіну.
Цей воєначальник у період з 1970 по 1974 роки командував 26-ю артилерійської дивізії Прикарпатського військового округу, штаб якої дислокувався у Тернополі, де зараз розташована 11-та артилерійська бригада. Захід пройшов напередодні відзначення тернопільськими артилеристами ювілею – 70-ї річниці із дня створення військової частини.
Відкрили пам’ятну дошку ветерани колишньої 26-ї артилерійської дивізії полковник у відставці Віктор Боярчук та підполковник у відставці Віталій Мельник.
За словами командира 11-ї гвардійської артилерійської бригади полковника Сергія Корнійчука пам’ятна дошка встановлена на честь цього воєначальника для того, аби теперішнє покоління захисників Вітчизни гордилися своїми попередниками і брали приклад із них у своїй службі.
– Приклад Маршала Артилерії Володимира Міхалкіна доводить нам, що тільки своєю працею, завзяттям та вірністю справі можна досягти успіху, – зазначив у своїй промові на церемонії відкриття полковник Сергій Корнійчук.
Довідково.
Володимир Михайлович Міхалкін (нар. 30 червня 1927 року, місто Бобруйськ, Білоруська РСР) – радянський воєначальник, маршал артилерії. Єдиний нині живий радянський маршал артилерії у відставці.
Народився у сім’ї кадрового військовослужбовця-артилериста.
На початку Великої Вітчизняної війни добровольцем відправився на фронт, приписавши собі три роки віку у документи.
Після війни проходив командні посади від командира взводу до командира бригади. У 1970 році призначений на посаду командира 26-ї артилерійської дивізії ПрикВО, зі штабом у Тернополі, де він отримує звання генерал-майора. У своїй діяльності на цій посаді він дотримувався принципу постійного удосконалення підготовки командирів усіх рівнів. Разом з тим виступав за поважне ставлення до кожного захисника Вітчизни. Особливо звертав увагу на підтримання рівня здоров’я особового складу, систематичні заняття спортом, підтримання культурного рівня. Невипадково інспекція Міністерства оборони високо оцінила рівень підготовки дивізії і в подальшому вона була розгорнута до повного штату та успішно діяла на навчаннях з бойовою стрільбою під керівництвом Головнокомандувача Сухопутних військ.
Подальша служба:
- з 1974 року – начальник Ракетних військ і Артилерії (РВіА) 7-ї танкової армії Білоруського військового округу.
- з 1976 року – командувач РВіА Білоруського військового округу.
- з 1978 року – начальник штабу командувача РВіА Сухопутних військ.
- з 1983 року – командувач РВіА.
Військове звання маршала артилерії присвоєно 15 лютого 1989 року. Він є останній воєначальник, якому присвоювалося це військове звання в СРСР.