Неділя, 13 січня 2013, 14:56
У ніч на неділю у Львові на 83-му році життя помер український дисидент, громадський та політичний діяч Михайло Горинь.
Як повідомляє "Історична правда", Горинь помер близько 2 години ночі в неділю. Похорон відбудеться у Львові, ймовірно, 15 січня.
Горинь народився 17 червня 1930 року на Львівщині. У грудні 1944-го Михайло з матір`ю був депортований радянською владою, та по дорозі на заслання їм удалося втекти.
1949 – 1954 рр. навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. Мав зв`язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки.
1954 – 1961 рр. працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, директором шкіл, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно.
У травні 1962 р. налагодив контакти з київськими шістдесятниками Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими. Один з організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді "Пролісок" (1963).
Налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури самвидаву, політичної літератури, яка видавалася за кордоном.
Заарештований 26 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 і ст. 64 Кримінального кодексу УРСР). 18 квітня 1966 року засуджений на 6 років таборів суворого режиму.
За пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в’язнів 18 липня 1967 року суд Зубово-Полянського р-ну Мордовської АРСР присудив Гориневі 3 роки ув’язнення у Володимирській тюрмі.
Брав участь у виробленні основоположних документів створеної 9 листопада 1976 року Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (Українська Гельсінкська Група). Після арештів засновників УГГ бере на себе видання її Інформаційного бюлетеня.
25 червня 1982 року Горинь засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда та відмова дати покази у справі Кандиби) на 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
У зв`язку з "перебудовою" помилуваний 2 липня 1987 року, в 1990-му - реабілітований.
Уже в липні 1987 року В΄ячеслав Чорновіл і Горинь відновили видання машинописного журналу "Український вісник", який став органом УГГ.
У вересні 1988-го Горинь організував і очолив Робочу групу захисту українських політв`язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв`язнів.
Улітку 1989 р. Горинь працює в Києві в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову. На Установчому з’їзді (8 – 10 вересня) обраний головою секретаріату НРУ, був головою Політради і співголовою НРУ.
У березні 1990 – квітні 1994 – депутат Верховної Ради від Залізничного в.о. № 260 м. Львова.
З травня 1992 до жовтня 1995 рр. Горинь – голова Української Республіканської партії. Один із засновників Республіканської Християнської партії (травень 1997), член її Центрального Проводу. З грудня 1992 року очолював Конгрес національно-демократичних сил (КНДС). 1996 заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства.
З 19 травня 2000 року по 19 серпня 2006 – голова Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР).
У листопаді 1992 р. Горинь був нагороджений орденом "За заслуги" (Польща), 1998 – українським орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, у червні 2000 – орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, у листопаді 2005 – орденом "За заслуги" ІІ ступеня, 8 листопада 2006, як член УГГ, – орденом "За мужність" І ступеня.
16 січня 2009 року "за вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди дня Соборності України" Гориня було нагороджено орденом Свободи.