Як тернопільський депутат-регіонал Вася Лукін, намагаючись дещо приховати, посварив місцеві ЗМІ…

Вівторок, 15 січня 2013, 16:26

Нагадаємо, наприкінці минулого року деякі тернопільські інтернет-ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що депутат міськради Василь Лукін (на фото) «підставив» свого однопартійця Валентина Хоптяна перед Президентом, не змігши чомусь відремонтувати перетинальний центр в обласному центрі, на що фірмі, до якої Лукін має стосунок, були виділені десятки мільйонів грвень.

Одразу після цього в окремих ЗМІ були опубліковані  проплачені, без сумніву, командою пана Лукіна статті на кшталт «не винні ми, так сталося…». ТТ писав про це в Що намагається приховати від тернополян регіонал Лукін і від чого він прагне відвернути увагу?

І от сьогодні знову на окремих сайтах, а завтра, напевне, буде й в деяких  газетах, зявилися нові публікації на цю тему під заголівками «Горе-журналісти газети «РІА» шукають самі не знають чого».

Вже з ідентичності статей зрозуміло, що знову ж таки цей «наїзд» на єдину газету, яка не підконтрольна тернопільській владі, «справа рук»  Василя Лукіна.

Газета «РІА» оприлюднила відповідь на цю інформаційну атаку на свою адресу.

Отже: текст статті, де претензії ставлять до газетярів:

«Нещодавно в одній газеті, корені якої тягнуться навіть не в сусідню, а у Вінницьку область (як ви уже здогадалися, йдеться про газету «РІА плюс») було надруковане таке собі нібито «журналістське розслідування» щодо інформації про реконструкцію перинатального центру в Тернополі.

 Зокрема, журналісти, не до кінця розібравшись в ситуації, а також нормах українського законодавства та своїх правах, роблять висновки, які шкодять іміджу нашої області. З їхнього боку – це зрозуміло, адже вінницькі «медіа-бізнесмени» корпорації «РІА» не зацікавленні в позитивних зрушеннях, які спостерігаються в інших областях.

Зокрема, журналістам варто знати, що процедура закупівлі в одного учасника є законною та такою, яка дозволяє скоротити час реалізації різних проектів. У випадку з перинатальним центром в Тернополі, це дозволило якомога швидше запустити процес фінансування з державного бюджету та приватних фондів. І лише невелика затримка з фінансуванням не дозволила здати об’єкт в грудні 2012 року, як це планувалося раніше. До речі, такі новітні пологові будинки одночасно реконструюються практично по всій Україні в рамках національного проекту «Нове життя – нова якість материнства і дитинства». Наприклад, в Криму перинатальним центр на 143 місця почали реконструйовувати в червні 2012 та завершили роботи під кінець минулого року. Вартість робіт становила 37 мільйонів гривень, що значно більше, ніж у Тернополі. Інший приклад – Суми, де вартість реконструкції становить понад 45 мільйонів гривень. Ще один приклад – Запоріжжя, де перинатальним центр на 124 місця повністю оновиться за 72 мільйони гривень і матиме 2 черги проведення робіт. Що ж стосується пологового в Тернополі, то мова іде про приблизно 14 мільйонів гривень, що освоєні у 2012 році. І лише завдяки професійності будівельників, за 2 місяці минулого року вдалося виконати так багато робіт, частина яких, між іншим, виконана авансом.

А от відшукати інформацію про Вінницький перинатальним центр на сайті згаданої Вінницької газети «РІА плюс» так і не вдалося. Чи не випадково це? Чи це черговий інформаційний експеримент над Тернопільською областю?

З іншого боку, в Україні діє Цивільний кодекс, який регулює договірні взаємовідносини суб’єктів господарювання. Це відповідь тим горе-юристам, які надавали консультації, опираючись лише на Закон «Про доступ до публічної інформації», забувши, мабуть, про наявність інших нормативних документів українського законодавства. А в кодексі, зокрема, передбачено, що в договорі можуть бути обумовлені ті норми, які влаштовують сторони і вони погодились з цим, скріпивши своїми підписами та печатками, тобто надавши легітимності своїм домовленостям. Відповідно, якщо договір містить пункт про нерозголошення інформації, то це повністю відповідає нормам українського законодавства. До речі, навіть юрист-початківець знає, що Кодекс в законодавчій ієрархії стоїть вище Закону і норми кодексу беруться до увага в першу чергу.

Крім того, Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає наявність конфіденційної інформації, тобто такої, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. ІІ розпорядники можуть поширювати лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації. В даному випадку – у договорі між замовником та виконавцем робіт.

На завершення варто зауважити, що дуже часто журналісти не професійно ставляться до своїх обов’язків, шукають сенсацій, а коли не знаходять, то починають вигадувати їх. Саме тому в договорах на виконання тих чи інших робіт все частіше з’являтиметься пункт про нерозголошення інформації. І за це професійні журналісти повинні подякувати своїм колегам-аматорам, які не лише не вміють дбати про імідж своєї області, але і не задумуються про свою професійну кар’єру.

Микола Погорілець»

І текст-відповідь «РІА»:

«15 січня на деяких Інтернет-ресурсах Тернополя з'явилась стаття про "Горе-журналістів газети „РІА”. Не здивуємося, якщо і друковані видання не встоять перед спокусою передрукувати цей текст.

Тим часом творчий вінегрет автора потішив працівників нашої редакції.

В тексті автор натякає на непрофесійність наших журналістів, які проводили і проводятьрозслідування щодо виділення майже 30 млн грн на реконструкцію перинатального центру на Замковій.

Мовляв, ми безпідставно цікавимось умовами майже 30-мільйонної угоди (яку обладміністрація підписала з фірмою, співзасновником якої був депутат-регіонал міськради та голова фракції цієї ж політсили). Мовляв, не проблема, що багатомільйонне замовлення віддали без конкурентного конкурсу. Мовляв, своїм розслідуванням ми навмисне принижуємо імідж нашої області... Причому ця "аналітика" не містить жодного (!!!) коментаря ані від влади, ані від щасливого підприємства, яке отримало ласе замовлення, ані від видання, яке згадується в тексті.

Вразила й кількість помилок. Наше видання охрестили "РІА плюс", хоча правильно "RIA плюс". Газету назвали вінницькою, хоча виходить вона в Тернополі. Навіть у назві національного проекту "Нове життя – нова якість охорони материнства і дитинства", який фінансує створення перинатальних центрів по Україні, помилка – пропущене ціле слово.

Єдине, що здивувало, – позиція „колег”-журналістів з видань, де з'явилась "стаття". Замовні матеріали, вочевидь, приносять чималі гроші, заради яких „колеги” готові нехтувати і журналістською етикою, і моральністю».