Вставаймо, українці, в лави на захист мови і держави!
Чорти ківалови-колесніченки
Та вкупі з ними інші байстрюченки
З роздвоєними злими язиками
Вкусили душу рідної нам мами.
Ой, браття-українці, як нам бути,
Чи стогону вам не вдалось почути?
Чому ви скраю? Чом ви не у гурті?
Чи ви вже зазомбовані манкурти?...
Плаче Вкраїна, рідна наша ненька:
За її душу-мову тільки жменька
Повстала тих останніх із народу,
Які грудьми сплелися в загороду.
Клює їх «Беркут», дзьобають «Грифони»
І голоси їх чують мікрофони,
Але не чують вуха геростратів,
Які давно вже підлягають страті.
Плюють у душу яничари вражі...
А де народ?.. Ті нидіють на пляжі,
А ті всю гордість утопили в горі,
Одні сміття понесли в доли й гори,
А інші поливають помідори.
І всі одверто криють матюками
Останній стогін України-мами.
І тут згадалися мені слова Господні:
«Блаженні ті, що спраглі і голодні...»
І «горе тим, хто матір зневажає...»
Бо той не серце — в грудях камінь має...
То що, брати, у ваших грудях б’ється?
Хто має серце — бісам не здається!
Вставаймо сміло в українські лави
На захист мови рідної, держави!!!
Худобиськи які