Понеділок, 04 березня 2013, 01:28
Найрезонанснішим злочином на Тернопільщині досі вважають вбивство бабою Марією свого чоловіка та трьох онуків. Трагедія трапилась 10 років тому у с. Загір’я Зборівського району. 70-річна Вовчиха, як її називають у колонії, відбуває довічне ув’язнення в одній тюрмі з Юлією Тимошенко.
Нагадаємо, трагедія сталась 17 червня 2003 року. Марія Вовк зарубала чоловіка та трьох онуків, а потім втекла до посадки, перерізала собі вени та випила щурячої отрути. Вбивцю лікарі врятували.
Син Василь та невістка Марійка злощасної Вовчихи нещодавно знову пережили страшне горе – поховали новонароджену донечку.
Померла четверта дитина
Родина, яка пережила смерть найближчих чотирьох людей, знову в жалобі. Наприкінці минулого року – через десять років після страшної трагедії – у них нарешті народилась донечка. Однак дівчинка мала ваду серця. Батьки возили її по лікарях, але, проживши близько двох місяців, донечка померла.
– Бідні діти досі розплачуються за гріхи Вовчиці, – зітхаючи, розповіла мешканка с. Загір’я. Пенсіонерка, яка живе неподалік родини Вовків, щораз зупиняла розповідь і витирала сльози кутиком хустинки. – Бачите, чотирьох людей тоді спровадила на той світ, а сама живе. Тепер іще одному онучаті не судилось пожити. Люди тішились,коли Марійка завагітніла. Бо таку біду вони пережили – нехай Бог боронить. Бачите, не судилось їм батьками бути. Чотирьох дітей поховали…
Люди у селі шанують Василя та Марійку і дуже шкодують подружжя. Кажуть, вони роботящі та чуйні. Василь працює в місцевому господарстві. Марійка – порається вдома. Таке горе – смерть чотирьох дітей та батька – пережити не кожному під силу.
До хати майже не заходять
Подружжя проживає у літній кухні, де баба Вовчиха убила свого чоловіка. До хати, де загинули 12-річна Оксанка, 4-річний Михайлик та 5-річний Володя, батьки практично не заходять. Хіба тримають там одяг та речі вжитку.
– Після трагедії баба з колонії пересилала Василеві якісь гроші, – пригадує сільський голова Загір’я Зіновій Хоміцький. – Він відмовився. Те, що пишуть в пресі, що Василь їздив до матері в колонію та возив передачі – не думаю, щоправда.
Про трагедію десятирічної давнини у селі намагаються не говорити. Люди прагнуть забути про той жах, коли їм вперше за історію села довелось ховати одразу чотирьох людей з однієї родини в одній могилі. Причому троє з них – маленькі дітки.
Бабу Марію, яка убила чоловіка та своїх онуків, засудили до довічного ув’язнення. Вирок їй зачитали у день, коли убитій нею старшій онучці Оксанці виповнилося б 13 років.
Вовчиху етапували до Качанівської колонії, що на Харківщині.
«Мы не будем зря беспокоить женщину в возрасте...»
Як живе в колонії баба Марія, нам дізнатись не вдалось. Ми близько двох десятків разів телефонували до виправного закладу, однак працівники колонії нас спроваджували з одного телефону на інший.
Згодом видали, мовляв, пишіть запит. Коли ж ми поцікавились, яким, на думку тюремників, має бути цей документ і про що в ньому потрібно запитати, жінка на іншому кінці дроту відрізала: «Женщина в возрасте. Мы не будем её беспокоить лишний раз. Пишите запрос, чтобы мы спросили осужденную, хочет ли она давать интервью и хочет ли вообще, чтобы о ней писали».
Ми намагались пояснити працівниці колонії, що писати запит про дозвіл на інтерв’ю марно, адже на розмову до Марії Вовк до Харкова ніхто не поїде. Навіть якщо так би і сталось, навряд чи нас пропустили би до засудженої.
На наше чергове прохання таки поцікавитись у Марії Вовк, мовляв, може вона хоче щось через газету передати своїм дітям чи, бува, хоча б вибачення у них попросити за смерть онуків й за весь біль, що спричинила найріднішим людям, у Качанівській колонії були категоричні: «Мы не будем зря беспокоить женщину в возрасте».