Нове на сайті:
Віктор Мацикур: "Щось Міністр готує не те в гуманітарному "монстрі"... Головні плани влади міста Тернополя на наступний рік Водія, що вчинив ДТП із смертельними наслідками, засуджено до 5 років позбавлення волі На Тернопільщині сотні правоохоронців та депутатів і чиновників оштрафували за корупційні діяння Сергій Надал: "Свобода і Гідність робить з нас націю" Що таке апостиль і як його отримати В Тернополі будуть веселитися і демонструвати себе, щоб допомогти хворим дітям «Вероніка» – найрозумніше ім’я Тернопільської області та інші результати діджитал-олімпіади «На Урок» У місцевого "винахідника" злочинний бізнес не пішов Влада Тернополя може не закупити дестяки автобусів через зростання курсу долару Центральне відділення "Укрпошти" в Тернополі має нову адресу Контрафактний алкоголь в Тернополі вилучили ще до приїзду Зеленського У Тернополі стартував «Місяць жіночого здоров’я» На Тернопільщині СБУ провела антитерористичні тактико-спеціальні навчання В Поминальний День до Тернополя приїде Зеленський

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

У курортне карпатське містечко Яремче, що на Івано-Франківщині, їдуть туристи з усіх куточків колишнього Радянського Союзу і з-за кордону, а ще у передмістя цього міста - Дору, стікаються прочани, аби взяти участь у богослужіннях в монастирській церкві отців студитів, провідати могилу і поклонитися світлій пам'яті багатолітньому настоятелю місцевого монастиря ієромонаху Студійського уставу Мирону ДЕРЕНЮКУ (1885-1976), котрий народився і виріс у с.Ридодуби нашого району.

У жовтні цього року випо­вниться 128 роки із дня на­родження, а 6 січня минуло 38 роки від дня смерті ієрм. Мирона (Михайла Деренюка) - настоятеля мона­стиря св. пророка Іллі у с.Дора. Усі, хто пам'ятає от­ця Мирона, засвідчують йо­го святість, яку Бог підтвер­джував численними чудами тілесного та духовного зці­лення за молитвами подви­жника та ісповідника віри.

Цікаво знати: ким був о. Мирон для церкви, лю­дей і свого монашого орде­ну, що заслужив собі таку велику нагороду на небі і у туземному житті. 22 жовтня 1885 року в с.Ридодуби Чортківського району наро­дився хлопчик Михайло, котрого Господь вибрав со­бі за улюбленого учня. Якось йдучи з дому на вечір­ню до церкви у своєму рід­ному селі, спинився він на роздоріжжі біля Хреста і благально запитав: «Ісусе, що мені робити?». Почув голос: «Пора, йди». Юнак зрозумів ці слова як покли­кання до монашого життя.

Коли Михайло прямував до новоствореного Скнилівського монастиря Студійського Уставу, зустрів кілька юнаків, котрі розповіли, що покидають монастир, бо не витримали строгого життя. «Саме такого монастиря я шукаю», - відказав хлопець. Брати погодились прийняти його до спільноти. Нагоду­вавши, попросили хлопця помити підлогу. Михайло швиденько і акуратно вико­нав доручену справу, яка видалася йому дуже про­стою. Але хтось зі старших звернувся до нього і сказав: «Брате! Бачу, що підлогу потрібно ще раз добре вимити». Здивований Михай­ло виявив досконалий пос­лух, ще раз повторивши працю. Настоятелі й брати, побачивши таку щиру покору, між собою перемовилися: «Він буде святим монахом». Ці слова в майбутньому стали дійсністю.

Монаше життя у Скнилові перервала Перша світова війна. Якось уночі ченці задзвонили у дзвін на півні­чну молитву. Угорці подума­ли, що студити подали знак для наступу московського війська. Пояснення не до­помогли. Всіх монахів кілька днів тримали на колінах у холодній воді. Звільненню посприяло тільки прохання митрополита Андрея Шептицького до австрійського цісаря в справі монахів-в'язнів у Талергофі. Однак додому їх не відпустили, а відіслали до одного латинського монастиря, а звідти взяли на фронт. Ієрм. Мирон згадував, як одного дня його одягнули у військову форму, видали карабін і набої та наказали йти на передову лінію фронту. "Я ніколи не зміг би підняти зброю на ближнього, - розповідав отець, - тому вирішив наступати по-своєму. Правою рукою виставив попе­ред себе чотки, а лівою -тягнув за собою незаряджений карабін. Устами і серцем промовляв Ісусову молитву: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних.» Російські солдати, побачивши такого дивного вояка, що молився, обминали його, а він таким чином перейшов лінію фронту і потрапив до росій­ського табору. Солдати такого видовища не бачили. Перед ними стояв високого зросту, з бородою, худий монах. Приві­тали його вигуками: «Батюш­ка! Батюшка пришел!». Але угорські офіцери відіслали монаха в полон, де він пере­бував до кінця війни.

Після важких воєнних до­свідів схм.Мирон повернув­ся до Унівської Лаври, яку митрополит Андрей пере­дав монахам Студійського уставу. На жаль, здоров'я було вже не те, однак нев­гамовний брат не шукав собі полегшення, провадячи і надалі суворе життя. Із роз­повідей монахів довідуємо­ся, що він був пекарем. Іноді доводилося цілі ночі працю­вати, щоб на ранок для бра­тії був свіжий хліб. Після нічної зміни вдень не хотів робити собі відпочинку - мо­лився ціле церковне прави­ло. Всіх дивувала його вит­ривалість. Навчаючи інших кухарської справи, схм.Ми­рон часто приповідав: «Ста­райся так приготувати стра­ву, немовби самому Ісусові Христові, котрий має заві­тати до тебе на гостину».

У 1943 р. ігумен призна­чив ієродиякона Мирона настоятелем монастиря св. пророка Іллі у Дорі, де він прожив більше, ніж 30 років. Ченці Дорівської оби­телі підпільно проводили своє служіння в Яремчі та близьких селах. Отець Ми­рон зазвичай не ходив са­мотньо, а переважно брав зі собою брата Порфирія. Щоденно вони відмовляли ціле церковне правило, навіть тоді, коли були завантажені фізичною працею. Міліція, спостерігаючи за монахами, бачила їхню ревність, але не відважувалася пересліду­вати похилого віком старця Мирона. На всі прикрощі і образи з боку «кагебістів» вінвідповідав молитвою за них.

Незважаючи на пересліду­вання, двері студійської обителі в Дорі завжди були відчинені для всіх. Кілька разів представники міліції попереджували монахів, щоби ті не приймали лю­дей, але вірних приходило до монастиря все більше й більше. Чотири рази влада разом з міліцією та КДБ конфісковувала церковні речі та книги, а штрафів і погроз, не перелічити, але жодним способом не вда­лося перешкодити ченцям здійснювати своє служіння.

В пам'яті гуцулів ієрм. Мирон залишився взірцем святості. Отці й брати відз­начають надзвичайну стри­маність, лагідність та смире­ння свого настоятеля. Гос­подь обдарував цього покі­рного ченця даром лікування людських душ і тіл. Особлива риса ієрм.Мирона - вміння розуміти іншу людину, тому він був добрим сповідником.

Благодаттю Божою він був наділений даром панування над злими духами, отець читав екзорцизми над лю­дьми, звільняючи їх від влади нечистого. Ієрм.Володимир (Василь Вороновський) розпо­відає, що у 1970 році на проха­ння батька-міліціонера допомогти синові привіз до Дорівської обителі хворого хлопчика. Ієрм.Мирон відчитав молитви і силою Ісуса Христа злий дух по­кинув хлопця. Подібних прик­ладів можна навести дуже багато.

6 січня 1976 року для істо­рії студійського чернецтва є днем духовної радості і тихого смутку: єромонах Мирон ві­дійшов до вічності - з'єднався з Господом правдивий ісповідник віри і святець нашої церкви.

Володимир Погорецький, «Золота пектораль»

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Погода, Новости, загрузка...

Останні публікації

Нас відвідали

Карта сайту

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.

Яндекс.Метрика