Чому чортківське сміттєзвалище стало рідною домівкою для дітей?

Субота, 30 березня 2013, 17:31

Мінус 13 за Цельсієм – температура, при якій лелеки замерзають, але ромські діти на засніженому смітнику продовжують жваво перебирати відходи.

Вранці було саме стільки, 13 нижче нуля. До того ж впродовж доби  - пронизливий вітер і заметіль. Відразу після нашого звернення по місцевому радіо – з проханням підгодовувати перелітних птахів - люди почали телефонувати. Серед інших, незнайома нам пані Л. повідомила, що зграя «бузьків» вчора перелетіла з ріки на міське сміттєзвалище.

І справді, чортопільський смітник у ці не по-весняному холодні дні - і велика годівниця, і тепла піч, і дім для багатьох живих створінь. Для деяких з них – рідний дім у прямому розумінні.

Окрім звичних тут у будь-яку пору року граків та собак, нині додалося кількадесят лелек. Та ще шпаки – тих без числа. Схоже на те, що лелекам тут таки краще, аніж на замерзлих ставках, у річковому яру або серед засніженого поля.

Ну й звісно, віддавна мешкає на звалищі група "перелітних" заробітчан із Закарпаття. Зайняті вони в принципі дуже важливою для міста справою – сортуванням побутових відходів. Причому нарівні з дорослими тут працюють діти шкільного віку. Результати робочого дня наочні – стоси торб з металом, пластиком, картоном… Хай би, зрештою, так і було.

Але от чому це не надто привабливе «робоче місце» є для ромських наймитів ще й домівкою, де мешкають у бараках цілими сім’ями, разом з малими дітьми? І чому ті смягляві циганчата не відвідують дитсадок та школу? І як тут реалізується їхнє право на охорону здоров’я, безпечне довкілля, харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту? І що чекає цих дітей у майбутньому житті?

Відповіді на ці питання вже не перший рік не можуть знайти ані місцеві можновладці, ані громада, ані церква. Та й чи намагається хтось шукати? В очах «арійців» ці люди вочевидь не є громадянами України, чиє життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нас, як відомо, найвищою соціальною цінністю.

Так виглядає, ніби "бузьки" їх сюди принесли, вони ж колись і заберуть назад - до якихось більш теплих та гуманних країв.

 Олександр Степаненко, голова ЕГО "Зелений світ".

"Золота пектораль"