Нове на сайті:
Два роки лікували у чоловіка дерматит, а причина була в іншому ... Держгеокадастр знову "намутив" зземлею на Тернопільщині Троє людей ледь не загинули у вигрібній ямі Прокуратура розслідує знущання сина над батьком Вік потерпілих від вибуху гранати на Тернопільщині від 15 до 22 років У Тернополі 2 особи збували метадон, придбаний за підробленими лікарськими рецептами Процес вбивства залицяльника матері хлопець знімав на телефон В Тернополі можна одружуватися за спрощеною процедурою Тернопільський журналіст про народного депутата сказав: "Халявщик кончений ..." «Гаївський міст є стратегічним для України, є частиною міжнародної траси» Іногородні обкрадачі помешкань тернополян сидітимуть до суду під вартою Діти не пробачили злодійство своєму батькові В Тернополі продовжують осучаснювати та облаштовувати зони відпочинку В СІЗО зловмисник напав на слідчого Як нардепи з Тернопільщини стали мільйонерами на прикладі "патріота" і свободівця (відео)

«2% людей – думають, 3 % - думають, що думають. А 95% людей радше помруть, ані ж почнуть думати...»

Кароліна Лянцкоронська: життя, як останнє втілення фамільного кредо - "Flammans pro recto”

25 серпня 2002-го року в Римі відійшла у вічність Кароліна Лянцкоронська - жінка, котра залишила яскравий слід у історії 20-го століття: як гуманіст, правозахисник, патріот, науковець та меценат, остання представниця давнього шляхетського роду Лянцкоронських.

Почну з того, що досі доволі незвично писати про історико-культурний спадок шляхти в Україні. А він попри усі колосальні втрати і замовчування минулого століття залишається немалим. Достатньо згадати хоч би найбільший у східній Європі природничий музей Дідушицьких у Львові та неповторний парк «Софіївка» в Умані…

Та хіба й нині - в отому впертому замовчуванні внеску аристократії в національну історію, науку та культуру - не продовжуємо ми дивитися на власне минуле крізь вузькі шори та криві скла більшовицького «краткого курса истории ВКПБ»?

З іншого боку - хіба ще не здається багатьом нашим співвітчизникам надто вже дражливою  сама думка про те, що історія та культура поляків (євреїв, вірмен, росіян, татар і т. д.) в Україні є НАШОЮ, УКРАЇНСЬКОЮ ІСТОРІЄЮ ТА КУЛЬТУРОЮ ?...

Історія ж графів Лянцкоронських загалом налічує біля 7 століть. За цей час серед представників роду були коронні гетьмани, старости, каштеляни, воєводи, депутати та сенатори численних сеймів та парламентів… Від середини 16 століття Лянцкоронські гербу «Задора» володіли маєтностями на Поділлі - в Ягільниці. Дещо з їхнього спадку можна побачити у нашому краї ще й нині: Ягільницький замок, залишки фільварку-кінзаводу, Успенський костел ХІХ століття, іконостас Вознесенської церкви, ліси Білавіна та Галілея…

Ця генеалогічна гілка шляхетського роду обірвалася на історичній постаті Кароліни Лянцкоронської.  Її винятково яскраве та довге життя можна вважати якнайкращим втіленням фамільного кредо, накресленого на гербі Лянцкоронських, яке можна перекласти з латини, як «Горіння за Право».
Народилася Кароліна у Відні 1898-го, а померла у Римі 2002-го у віці 104 років. Її батько, Кароль Лянкоронський, був радником цісаря Франца Йосипа, адміністратором цісарського двору, сенатором віденського Парламенту, чи не найвідомішим у імперії мистецтвознавцем, колекціонером та меценатом. Серед його друзів були видатні майстри пера і пензля, у тому числі Райнер Марія Рільке, Огюст Роден, Яцек Мальчевський…

Родина володіла кількома маєтками у Східній Галичині: у Роздолі, Комарно та Ягільниці.
1921 року Кароліна закінчує Віденський університет за спеціальністю історія мистецтв і невдовзі переїздить до Львова. Наразі нам невідомо, чи довелося їй бувати у Ягільниці. Знаємо лише, що Лянцкоронські чи не щороку проводили літньо-осінні вакації у роздольському маєтку. Збереглася ціла колекція фамільних портретів роботи Мальчевського, написаних саме тут, у Роздолі. Можливо, оті літні враження сформували у шляхтянки, котра виросла у німецькомовному віденському оточенні, доволі таки космополітичному, любов до Галичини, як до малої Вітчизни - «МОГО РОДИННОГО КРАЮ».

1934 року Лянцкоронська стає першою жінкою, котра захистила докторську дисертацію в Університеті Яна Казимира у Львові та й загалом - першою жінкою у Польщі, котра отримала докторський ступінь з мистецтвознавства. 
У міжвоєнні роки вона часто бувала у родовому маєтку поблизу Комарно, котрий став її родинним спадком після смерті батька.

Друга світова війна застала Кароліну у Львові. Після окупації міста Червоною Армією продовжувала читати лекції в Університеті, з дня на день чекаючи арешту органами НКВД, співробітники яких звісно ж бачили у ній «поміщицю». До слова кажучи, енкаведисти тут таки трохи помилялися – адже міжвоєнна Польща не визнавала шляхетських титулів та привілеїв, а угіддя великих землевласників у 30-х роках було значною мірою парцельовано і передано в обробіток новим фермерам...
На початку 40-го, Лянцкоронська вступила до підпільної організації «Спілка збройної боротьби». У травні 1941-го їй вдалося перейти з підробними документами до німецької зони окупації і дістатися Кракова. Оскільки займатися науковою та викладацькою справою у польському генерал-губернаторстві виявилося неможливим, вона на відразу з головою поринула у діяльність, котру ми нині називаємо «правозахистом». Цю сторінку її життя по праву можна вважати справді героїчною.

На початках вона працює медсестрою «Червоного Хреста» - у краківських шпиталях для польських військовополонених, щойно звільнених німцями з таборів через голод, епідемію туберкульозу, а відтак масову загибель в’язнів. Серед колишніх вояків польського війська було чимало й українців-галичан. Як стверджує Кароліна у власній книзі «Військові спомини» ("Wspomnenia wojenne”), вони отримували медичну допомогу та моральну підтримку сестер «Червоного Хреста» нарівні з поляками. До слова, у тих мемуарах Кароліна також свідчить, що усвідомлення необхідності діалогу та порозуміння між галицькими поляками та українцями було властиве цілій родині Кароля Лянцкоронського. Відтак прикро, що страхітливі події україно-польського протистояння 40-х років похитнули ці переконання…
Ще у 41-у Лянцкоронська стає одним з лідерів «Головної Опікунської Ради», організації, завданням якої було надання гуманітарної допомоги в’язням нацистських тюрем. Користаючи з того, що давній друг родини Лянцкоронських, краківський єпископ Адам Сапіга домігся у німців легалізації роботи Ради, Кароліна без великих проблем відвідує велику кількість тюрем південної частини генерал-губернаторства та створює місцеві комітети допомоги в’язням. Подорожуючи, як адміністратор Ради, підтримує контакти з підпіллям. Та врешті-решт вона таки прагне повернутися до родинного краю, до Львова.

У Львові та Станіславові працює над створенням філій Опікунської Ради. Налагоджує гуманітарну допомогу в’язням сумнозвісної львівської тюрми на Лoнцького, намагаючись залучити до цієї справи представників польської, єврейської та української громад - аби хоч у такий спосіб згладити взаємну недовіру та упередженість, що існують між ними. Завдяки активності Опікунської Ради врешті-решт вдається налагодити систему гуманітарної допомоги 27 тисячам в’язнів на просторі від Кракова до Львова та  Коломиї.

Одночасно з легальною діяльністю у Опікунській раді безстрашна шляхтянка намагається виявити обставини позасудової страти гестапівцями 23 своїх колишніх колег, професорів львівського університету. Згодом натикається на таємниці масової депортації цивільного населення Львова,  розстрілу інтелектуальної елити Станіславова у Чорному лісі поблизу міста - 250 викладачів, правників та лікарів - і також намагається встановити істину про ці трагедії...

Відтак не дивно, що вже невдовзі, у травні 42-го, небачену зухвалицю арештовує у Коломиї головний кат львівської та станіславівської інтелігенції, шеф гестапо Ганс Крюгер. Розстріл або голодна смерть у станіславівській катівні на Білінського їй самій здається неминучою. Лише завдяки клопотанню італійської королівської родини, адресованому до найвищих очільників Рейху, страта відміняється.

Лянцкороську змушені забрати з лабет Крюгера та перевести до Львова, на Лонцького. Але вона не зупиняється й тут: складає рапорт Гімлеру, вимагаючи розслідування розстрілів гестапівцями львівських та станіславівських інтелектуалів, у тюрмі використовує найменшу можливість для допомоги в’язням. Про рапорт Лянцкоронської довідується "сам фюрер"! Гімлер шаленіє від її зухвальства. Її життя знову вісить на волосині...

Та врешті-решт очільники Рейху вирішують  якнадійніше ізолювати пасіонарну шляхтянку від її співвітчизників, унеможливити тим самим її правозахисну місію: спочатку у тюрмах Берліна, а згодом - у концтаборі Равенсбрюк. Тож Кароліна більше ніколи не повернеться до родинного краю... І лише через три роки, у квітні 45-го, її нарешті було звільнено з табору після втручання Міжнародного Червоного Хреста.
Звісно, ані на повернення до Львова, ані - до комуністичної Польщі у повоєнні роки Лянцкоронська не могла сподіватися. Відтак вона на довгі роки поселяється у Римі і цілком присвячує себе гуманітарній місії – створює численні інституції, покликані вивчати та зберігати історико-культурну спадщину: Польський історичний інститут, Наукове товариство у екзилі… У 1967 році нею засновано фамільний «Фонд Лянцкоронських». За тридцять з лишнім років свого існування Фонд надав стипендії багатьом тисячам науковців-гуманітаріїв для проведення студій у західній Європі.

Лише після падіння у Польщі комуністичного режиму не забарилося офіційне визнання заслуг Кароліни Лянцкоронської перед національною та європейською культурою. Від президента Валенси вона отримує найвищу нагороду – орден Polonia Restituta, від президента Італії – орден "Al Merito della Repubblica Italiana”. Папа Іван Павло ІІ удостоїв її вищих нагород Ватикану. Валенса запрошував пані Лянцкоронську нарешті повернутися до Польщі…
Але приїхати до рідної країни 90-річна немічна жінка вже не могла. Натомість вона подарувала Польщі безцінну фамільну колекцію живопису, серед шедеврів якої полотна Тіціана, Тінторетто, Рембрандта, Матейки, Мальчевського та інших майстрів світової слави. Збагатилися від щедрот пані Кароліни: Королівський замок у Варшаві, Краківський Вавель, Ягеллонська бібліотека, Польська Академія мистецтв, Національний музей у Варшаві… Зберігається збірка полотен Мальчевського з колишньої роздольської колекції й у Львівській картинній галереї. Але так видається, що раритетів із мистецьких зібрань Лянцкоронських в Україні могло б бути більше, якби досі ми не послуговувалися «революційним» пафосом, висловленим у горезвісному «всіх панів до дної ями…»

Зрештою, у 2000 році Фонд Лянцкоронських виділив 14 тисяч доларів на облаштування музею Золочівського замку, що на Львівщині. А, можливо, останньою доброю справою Лянцкоронських у нашому краї стала реставрація барокового костелу Успіння Борогодиціу Ягільниці (на фото), завершена у рік смерті пані Кароліни при фінансовій участі фамільного фонду. 

Костельний дзвін з надписом "Karolina”  щороку гуде над Ягільницею у серпневі дні - під час святкових відправ на Успіння Діви Марії.
Лише наразі луна від нього ще не розноситься надто далеко...

Олександр Степаненко, ЕГО "Зелений світ"

         костел, ягілниця, ягольниця, кароліна лянцкоронська, історія, тернопільський тиждень         

 

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Погода, Новости, загрузка...

Останні публікації

Нас відвідали

Карта сайту

Ukr.Net

Авто базар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і Світу в режимі реального часу. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.

Яндекс.Метрика