Понеділок, 01 квітня 2013, 16:29
Здавна перше квітня відзначається веселими жартами. Звичай обманювати всіх першого квітня існує як у Європі, в Азії і , звичайно, в Україні. В цей день зазвичай говорять: “Перший квітня – нікому не вір”.
«Погляд» розпитав у тернополян, які першоквітневі жарти вони пам’ятають.
Ірина Зелененька, креативний директор фотостудії «Арт-Люкс»
Я дуже люблю жартівливих людей, які за допомогою гумору вміють запалити інтерес до себе та створити невимушену атмосферу у товаристві. Найприкольніші жарти у інтелектуальних людей або у дуууже безпосередніх, які не думають, перед тим, як говорити.
«Про інтелектуалів – я давно, як і ви, чула, що скоро через Інтернет можна відчувати запах. І от від сьогодні в новому додатку Google Ніс можна понюхати унікальні речі, наприклад, мокрого пса і стару книгу. Поділіться цією можливістю з своїми родичами і друзями, не будьте жадними, хай понюхають собі трошки.»
Щодо першоквітневих жартів, то найсмішніше було тоді, ще у дитинстві, коли всі класом замальовували вчительці крісло крейдою, і той момент, коли вона нарешті йде щось писати до дошки. Очі всього класу приклеєні до одного місця вчительки, всі стримують сміх всіма підручними матеріалами – закриваються книжками, чогось лізуть під парту і т.д. Так весело було ще тоді…
Першоквітневі жарти по своїй суті швидше схожі на обман, деколи на досить жорсткий, ви погодитесь, якщо пригадаєте найяскравіші розіграші, що живуть у вашій пам”яті. Бо просто сказати, що у вас біла спина – надто банально. Тому останні роки я ігнорую традицію когось розігрувати.
Олексій Вовк, вчитель.
Та стандартні. Навіть сьогодні колега каже “ти на урок йдеш, а на спині крейда, повитирай”. Я руками тру спину. Зеркала не має, тру і тру, а там не було. А ж потім згадав що то 1 квітня.
Галочка Король, співачка.
Не пам’ятаю, як когось розігрувала чи мене хтось. Але мій тато кожного року, вночі 1 квітня телефонував своєму другу, який живе на півночі України і казав, що передав йому передачу поїздом і що через годину потрібно її забрати. І цей чоловік кілька років підряд вірив у цей розіграш і їхав на вокзал))
Nino, хореограф-постановник, керівник школи вуличного танцю Ніно, учасниця телепроекту «Танцюють всі», учасниця відбору на Євробачення.
Ой, их было много..)) очень меня удивили ученики моей ШКОЛЫ ТАНЦА, когда я пришла на очень важную тренировку, спешила, а учеников не оказалось. Я начала звонить к ним – никто не поднимал трубку. Сразу куча мыслей в голове: “Как?почему?а как же выступление?…”))) И тут из закрытой раздевалки все они появились с приятным сюрпризом и коробкой конфет в подарок.
Олег Гах, протодиякон.
Точно не пригадую, але це було ще в школі і щось не приємне…( І взагалі до розіграшів ставлюсь скептично, бо в їх основу лягає обман, хай часом ніби й невинний зовсім, але все ж обман, а це як відомо гріх.
Борис Явір-Іскра, філософ, художник, мрійник і поет
“Ґудзик тріс! хап за ніс!” – ще з дитинства, але такий дієвий :)) працює навіть не тільки 1 квітня :))
Максим Черкашин, помічник міського голови
Найсмішніший розіграш в моєму житті трапився в дитинстві, у літньому таборі в Моршині. Під час “сонної години” я прокинувся і почав будити дітей в кімнаті, повідомивши, що на нас напали поляки і почалась війна. Сонні діти не розуміли, що робиться. Я просив не підходити до вікон, бо можуть підстрелити, додавав деталі, що бачив, як вантажівка під’їхала до їдальні і поляки вивозять їжу. Єдиний вихід – це збирати речі і тікати до лісу. Діти почали пакувати сумки. Все тривало не більше 3-х хвилин. Потім ми вийшли на коридор і почали спускатись сходами. Смішно почало бути коли ми перестріли вожату, яка була просто в шоці, коли побачила дітей з власними речами, які кудись зібрались. Але коли діти почали пояснювати у чому справа – я не витримав. Мені було настільки смішно, що текли сльози і болів живіт. Вожата теж не могла втриматись від сміху.
Мені щастить на людей з почуттям гумору. І тоді за таку витівку мені нічого не зробили.
Лілія Мусіхіна, етнолог та фольклорист.
Я колись вчителювала. То пам’ятаю як малеча трохи «розводила» вчителів. Причому, тільки тих, кого любила. Мені теж діставалось. Але я не сердилась, оскільки школярі розігрували лише тих, кому довіряють, люблять і не бояться.
Ольга Мозгова, журналіст інтернет-видання «Тернопільська Липа»
Колись вчителька у школі, в класі, десь так другому, сказала, що ми їдемо купувати хом’ячків для зоокутка, а насправді ми пішли на нецікаву виставку в музей. І всі були розчаровані, згадували тих хомячків ще дуже довго.