Четвер, 11 квітня 2013, 21:33
Як ми повідомляли під колеса сміттєвоза потрапив 56-річний вантажник ДП «Фірма Альтфатер Тернопіль».
Близько третьої години ночі машина забирала сміття з контейнерів на вулиці Вишневецького, що на масиві «Аляска». В одному з дворів сталося непоправне: переміщаючи бак ближче до сміттєвоза, вантажник несподівано потрапив під заднє колесо. Чоловік отримав травму, несумісну із життям, і помер на місці. Наразі невідомо, з чиєї необережності сталася трагедія — вантажника чи водія, та багато хто вбачає причину найперше у благоустрої чи, точніше, неблагоустрої міста, адже ні для кого не секрет, що більшість дворів не освітлюються, про розбиті прибудинкові дороги страшно згадувати, а ще — сила-силенна приватного транспорту буквально на проїжджих частинах, через що громіздким сміттєвозам доводиться робити непрості маневри. Сумно, що, виконуючи таку потрібну для життєдіяльності міста працю, чоловік віддав життя…
Обставини та причини нещасного випадку нині з’ясовує спеціальна комісія територіального управління Держгірпромнагляду у Тернопільській області, справою займаються слідчі органи, та вони наразі не дають жодних коментарів. Керівництво підприємства «Фірма Альтфатер Тернопіль» сумує з приводу того, що сталося, і допоки нема офіційних висновків, теж воліє мовчати.
Натомість рідні Василя Кулика не стримують болю. Вони практично нічого не знають про обставини тієї фатальної ночі, та й не намагаються з’ясовувати, бо чи зарадять горю висновки слідства?
— У Василя була важка робота, доводилося працювати ночами, але він дбав про дітей, онуків, тож не цурався праці, — розповідає “Новій Тернопільській“ газеті дружина покійного пані Богдана. — Чому так мало статися — один Бог знає… Чоловік завжди намагався бути обачним й обережним, був тверезим, це підтвердила експертиза. Уже десять років він був вантажником у цій фірмі. Раніше працював на «Оріоні», але через мізерну зарплату змушений був піти. Здавалося, вже перебув цю важку зиму, а тут таке… «Ще три дні і матиму вихідні…» — казав Василь звечора перед трагедією. Не дочекався вихідних, а третього дня його поховали… До нас приходив водій, перепрошував, він сам не знає, як це сталося, казав, що дав задній хід і раптом інший працівник вигукнув: «Повертай назад!» Усе сталося миттєво…
Подружжя Куликів виховало трьох дітей — двох синів та доньку, які вже мають свої сім’ї і потішили батьків чотирма онуками. Добрий і життєрадісний Василь обожнював онуків, залюбки грався з ними, дарував гостинці. А про те, яким він був чоловіком, пані Богдана з теплом каже: «Жили ми в гармонії: куди голка — туди й нитка». Дуже важко пережити втрату, але коли жінка пригортає внучат і відчуває любов їх маленьких сердець, розуміє, для чого треба жити далі.
Худобиськи які