П'ятниця, 17 травня 2013, 12:18
Ті незрозумілі події, котрі сьогодні відбуваються у Тернополі і від котрих неприємно смердить екстремізмом, мимоволі наводять на роздуми про готовність нашу називати себе освіченим та цивілізованим народом, котрий живе у двадцять першому столітті.
У цивілізованій політичній думці ЛІБЕРАЛІЗМ є безумовною цінністю: синонімом толерантности і поваги до особистої автономії та прав людини, однією із підвалин, на яких споруджено сучасну цивілізацію.
Уявімо, що в Україні посаду Президента обіймає ліберал. Чи готове українське суспільство до такої особистості, котра чітко заявить : «Я – ліберал! Я люблю і ціную свободу. Свою та інших людей. Однаково. Люблю і ціную життя. Своє та інших людей. Однаково сильно. Поважаю і ціную незалежність. Свою та інших людей. Колір шкіри, релігія чи стать не мають значення. Я люблю і приймаю відповідальність за свої дії. Очікую такого ж від інших людей. Так жити безпечніше, легше та веселіше.
Я – ліберал, тому що безглуздо любити неволю. Принизливо підтримувати рабство. Аморально встановлювати собі та іншим різні правила гри, якщо ти знаходишся на одному ігровому полі. В одній країні, на одній Землі. Людина народжена вільною. Права їй дала природа, а не уряд. Бути лібералом - означає поважати і цінувати природу людини, сутність Всесвіту. Означає, поважати традиції предків і створювати традиції для наступних поколінь. Означає, відкинути принцип «після мене – хоч потоп». Означає, жити за свій рахунок, за рахунок товарів і послуг, які ти отримуєш у результаті добровільного обміну з іншими. Я - за рівність можливостей, а не за рівність зарплати.
Я – ліберал, тому я поважаю право кожної людини робити свій вибір, мати свою думку з будь-якого питання. Головне, щоб не силували мене приймати його правила й жити згідно з цими правилами. Головне, щоби зберігся діалог між людьми різних поглядів.
Я – ліберал, а злі язики називають мене «буржуєм», «баригою», «капіталістом», «егоїстом», тому що я працюю з ранку до ночі, забезпечую себе і своїх близьких дахом над головою, їжею та освітою. Я не лежу весь день на дивані з пляшкою пива чи склянкою горілки. Я не прогинаюся перед чиновниками й політиками, випрошуючи свого шматка з національного пирога. Піт, нерви, час, гроші – це мій вклад в моє особисте благополуччя. Це мій вклад в благополуччя суспільства і моєї країни.
Я – ліберал, а тому я проти анархії. Держава має існувати. Згідно з договором із громадянами держава забезпечує порядок, захист і виконання договору. Я підтримую відповідальну державу, чесну конкуренцію між політичними партіями при активній участі громадянського суспільства в діалозі з владою.
Я – ліберал, тому ніколи не недооцінюю силу недумаючої більшості й натовпу. Але не применшую можливостей і потенціалу активної меншості. Найменша меншість – це ти. Твоя ініціатива, енергія, твої знання можуть змінити не тільки хід твого життя. Ти можеш змінити хід історії. Таке було в минулому. Так буде і в майбутньому. Ти можеш створити себе сам.
Я, ліберал, вірю в людину. Я люблю людей. У мене є усі підстави вважати, що це взаємно. Але я не дозволю іншій людині сідати мені на шию і не сяду на шию іншому, ким би він не був. Це ліберально. Це перспективно. Це основа майбутньої цивілізації Просвіти і Прогресу».
От пишу ці рядки і думаю: «Я – українка. Мати двох синів. І сьогодні я хочу жити в державі Україна, Президентом котрої буде людина-державець із економічним світоглядом ліберала, прагненням до побудови демократичного суспільства та національної держави Україна.»
То хто я? Ліберальна націоналістка? Чи є такі?
