Вівторок, 13 серпня 2013, 08:11
Історія криївки або схрону така ж давня як і сама історія людства. Першою криївкою в епоху палеоліту була печера. Понад шість тисяч років тому у нашому краї зародилася цивілізація скотарів-землеробів (так звана трипільська культура або культура мальованої кераміки). Криївкою їм протягом 800 років слугувала Вертеба – природна карстрова печера у селі Більче Золоте Борщівського району.
По тому, ще до Різдва Христового на березі озера Генізарет у Палестинській Галілеї жило зайшле плем’я протоукраїнців. Ці освічені і побожні люди залишили у печері Кумран унікальний рукопис, який ліг в основу християнського віровчення.
у 40-х роках І тисячоліття по Р.Х., потерпаючи від юдейсько-римського геноциду, частина есеїв повернулася на свою прабатьківщину у Галілею Галицьку. Нині це лісовий заказник “Дача Галілея”. Тут вони знову схоронялися у печерах, якими багатий цей край. Сліди своєї присутності залишили у гротах “Монастирок”, “Гравітаційні складки” та інше. Оскільки у Палестині галілеяни були підданими римського імператора Тиберія, то у наших літописних джерелах згадуються як тиверці Придністров’я.
Під час татаро-монгольських набігів вже другого тисячоліття у поселеннях, де не було природніх схронів, предки спорудили твердині-гардаріки, від яких копали потайні ходи, щоб через них можна було як зайти, так і вийти із захопленого ворогом городища. Такий підземний хід сполучає замок Гольських із костелом у Чорткові. Є такі ходи і в інших історичних поселеннях області.
Більшовицька окупація вже у кінці XX століття, спонукала істинних українців перейти у підпілля, щоб зорганізувати потужний рух опору одіозному режиму щоб продовжити традиції предків берегти і боронити націю від агресора. І знову Діти Сонця довірили своїй Матері Землі власне життя і долю прийдешніх поколінь.
Криївка – втілення одного із елементів трисуття нашого існування. Що було прахом, у прах обернеться, лише душа, як невловима мить між минулим і майбутнім, розділяє і об’єднує, обертає невпинне колесо життя і смерті.
Цей ментальний образ почасти розкриває така строфа із “Маршу бандерівця”:
Від колиски і до скону.
Від Вертеби і до схрону,
Гей! Від Сяну та й до Дону
Межі нашого кордону …
Ярослав Свистун, м. Чортків