Вівторок, 13 серпня 2013, 23:03
Дванадцяте березня 1944 року – найстрашніший день в новітній історії мого рідного села Старої Ягольниці. Саме у цей день фашистами була проведена двогодинна каральна акція проти мирних жителів села, в результаті якої від куль і отруєння чадним газом загинуло 117 мирних жителів (чоловіки, жінки, діти), згоріло 110 господарств з усякою живністю.
Існує декілька версій щодо каральної акції, проведеної німцями. Одна із них: акція була спровокована поляками.
Як відомо, польсько-українська неприязнь в 1943-44 рр. досягла на наших теренах свого апогею і переросла в різню. Верхівка польського підпілля, заохочувана еміграційним урядом у Лондоні, заперечувала українські національно-визвольні змагання, продовжуючи сіяти ненависть до українців. Української поліції на той час вже не було. Хлопці покинули займані ними пости на знак протесту невизнання гітлерівським нацизмом Акту проголошення відродження самостійної соборної України 30.06.1941 року.
Більшість хлопців із колишньої української поліції із зброєю в руках пішла у збройне підпілля і влилася у відділи самооборони. Їхні пости зайняли поляки, які розпочали тісну співпрацю з гестапо.
Верхівкою польського підпілля був розроблений провокаційний план, спрямований проти українців. Зустрічалися поодинокі випадки вбивств поляками німецьких посадовців та солдатів під маркою українських партизанів. Гестапо скаженіло. Розпочалися розстріли мирних жителів, спустошення і спалення сіл.
Вбивство невідомо ким двох німецьких солдатів на околиці села, підпал фільварків, якими управляли фольксдойчери, послужило причиною каральної акції.
Друга версія: донос поляками у відповідні німецькі інстанції про точне розташування і перебування у селі відділу самооборони (у частині села, яка прилягає до залізничної дороги, була боївка партизанів). Можливо, останнє було найбільш достовірним, оскільки операція була старанно розроблена. Німці разом з поляками оточили половину села з трьох напрямків з підтримкою авіації. Літак постійно кружляв над селом. З нього кулеметним вогнем було вбито вісім бійців самооборони. Початком акції послужила випущена сигнальна ракета над селом. Німців, озброєних автоматичною зброєю, гранатами, було доволі багато. На підході до села запальними кулями було запалено декілька десятків хат, які були під соломою. Було це біля 15.00 години. На велике ш,астя, люди вже повиходили з церкви і розійшлися по своїх домівках.
Ще до початку каральної акції жителі села жили в напрузі, немовби передбачаючи лихо, яке не забарилося. Мій покійний батько прибіг з села, сповістив нас, що в селі німці. Миттю позбігалися чоловіки з нашої невеликої вулиці Загородньої, на якій було розташовано 7 хат. У мого дядька Григорія Біловуса була викопана на городі, на межі з нашою старою хатою – криївка. У ній перебували Григорій Біловус, його син Йосип, Юрків Михайло та Василь, Григорій Мельник, Павло Кляштифорський з Шульганівки, який на той час гостював у Біловусів, і мій батько Петро. Всіх 7 чоловік. Моя мати зі мною і моєю трирічною сестричкою прибігли до бабці Тетяни – матері батька – у родину Біловусів. Там була вже сусідка Лейбак Стефанія з сином Михайлом. В одній з кімнат, яка прилягала до комори звичайної сільської хати, розмістилося 8 осіб (жінки, діти). У світлиці вікна закрили подушками і перинами. В раз посипалося скло від удару кочергою по вікнах. До сіней вривається німецький солдат з автоматом і… оторопів. На нього накинулася моя мати, тримаючи в руках агітаційний плакат, зірваний зі стіни, на якому був намальований солдат Вермахту і вояк-дивізійник. Ридаючи, не знаючи німецької мови, мама зуміла обманним шляхом переконати німця, що її чоловік знаходиться в дивізії СС “Галичина”. Польський поліцай, який був поруч з німецьким солдатом, наполягав на вбивстві, німець відігнав його. Повіривши в слова матері, він почав розламувати загату, яка була охоплена полум’ям. Таким чином хата бабці збереглася, а наша стара хата під соломою згоріла. Мати встигла вивести з палаючої стайні корову, свиня задихнулася. Один з німців з кулеметом в руках пройшов у двох метрах від люку криївки, який був наспіх прикритий двома снопами кукурудзянки. Вже після каральної операції я почув розмову серед чоловіків, що якби німець провалився в люк, йому був би “капут”, а нам очевидно – каюк. Таким чином, мама врятувала життя багатьом людям нашої вулиці.
У каральній акції від куль, чадного газу загинуло 39 чоловіків, 62 жінки, 16 дітей. Під кузнею коваля Байдужого було розстріляно 14 oосіб (жінки, діти, чоловіки похилого віку). Втрати ворога – 5 чоловік вбитих і 1 поранений. Це була жахлива картина пекла, де крик, стогін людей перегукувався ревом худоби, свистом куль, вибухом гранат і гуркотом літака.
Через 2 тижні прийшла Червона Армія. Половина села була у згарищі. Але згодом наступила друга біда. Через наше село проходила друга лінія оборони. Ми були переселені у північні і східні села району. Наша родина переселилася у село Росохач, а потім – в Угринь. Повернулися до села на початку липня, але уже без батька, який був мобілізований до Червоної Армії.
Село відродилося, народилося нове покоління, але про гірку долю своїх предків ми не повинні забувати. Де б не закинула нас доля, запалімо свічку і помолімося Богу за йевинно убієнних.
Стефан Грицьків, Заслужений лікар України, почесний мешканець села Стара Ягільниця
Худобиськи які