Вона довго тримала його поглядом і не відпускала…. Його ж погляд просив «відпусти», а руки ще міцніше її обіймали…
Але обоє знали, що потрібно відпустити один одного, адже не може це довго тривати. Вони знали, що їхні відносини заборонені. Вони знали це від самого початку, але берегли ті спільно проведені митті, як щось надзвичайно цінне. В них ніби і все в житті було, але раптом вони зрозуміли, що потрібні один одному. А для чого починати те, що не закінчиться без страждань - ніхто з них не знав. Їм було приємно дивитися один на одного, відчувати потрібність один одному. А для чого - те все вони не знали….а може не хотіли зізнаватися собі…
Вона була переконана, що не буває в житті кохання. А він говорив, що кохання є! І в нього є та одна, єдина… а вона була потрібна йому просто так…
Одного дня він запитав:
- Ти мене кохаєш?
- Ні, не існує такого почуття. А якщо і існує, то воно дане для двох і мало хто вміє так кохати, щоб дійсно віддаватися цілком і повністю своїм бажанням, бути потрібним тій єдиній людині, бути одночасно для неї цілим світом і щоб та кохана людина ніколи не відчувала твою постійну присутність. Це так важко…. важко вчитися кохати, важко вчитися бути коханою…. в житті багато речей, які важко зрозуміти, а ще важче з ними прожити.
Але одного дня вона зрозуміла, що хоче бути для нього тим цілим світом, а він тільки відповів, що в нього вже є той світ, але він хоче постійно знати про її належність йому….
Вони намагалися не зустрічатися. І пройшов час. І та заповітна зустріч, якої обоє ніби і уникали, і чекали водночас, відбулася. Вони обоє мовчали… Слова зникли, залишилися тільки такі рідні і такі потрібні погляди. Але вона не витримала його погляду. Вона боялася потонути в його глибоких і гарних очах. І просто пішла…
Вона зникла з його життя, але завжди пам’ятала, що він той. хто дав їй дуже багато для життя. Він дав їй змогу навчитися кохати ….
Наталі Тефф
