За новим законом за порушення у будівництві замість Щепановського можуть оштрафувати архітектора.Зарваницький духовний центр, елітні житлові мікрорайони, «Євростудії» і навіть нову обласну бібліотеку, але не довгобуд, а справжню, зі скла та бетону, вмістила галерея обласної Спілки художників. І не дивно, адже всі ці споруди – масштабні фотографії архітектурних об’єктів або макетів, спроектованих та зведених впродовж останніх років на Тернопільщині. Виставкою творчих робіт – побудованих чи «заморожених» – наші зодчі 30 червня відзначили своє професійне свято – День українських архітекторів, скромно відзвітувались про свою діяльність за останні роки.
Новий закон проти архітекторів
Зроблене вражає масштабністю і зовсім іншою стилістикою. Це вже вам не радянські «коробочки», одноманітні та сіренькі, а чіткі споруди з пластику і скла. І це при тому, що через економічну кризу і брак коштів дещо довелося відставити на потім. Насамперед йдеться про обласну бібліотеку, будівництво якої розпочато ще у минулому тисячолітті. Відтак про сьогодення і перспективу обличчя області журналісти «Номер один» говорили з провідними містобудівельниками Тернопільщини.
– Архітектура – організація простору, отже, саме від архітектора залежить, як виглядатимуть наші міста і вулиці, – зазначив голова правління Тернопільської обласної організації Національної Спілки архітекторів України Анатолій Водоп’ян.
Та насправді забудовники до сучасних зодчих прислуховуються не завжди. Якщо у Львові, Івано-Франківську, навіть маленькій Коломиї заборонено міняти архітектуру старовинних будинків, закривати стіни рекламними щитами, встановлювати пластикові вікна чи двері, збивати ліпку – все потрібно реставрувати, то у Тернополі просто в центрі на даху старовинної будівлі на вул. Руській вчепили супутникову тарілку, закривши при цьому чарівне віконечко у вигляді серця.
– Чого дивуватись, знизує плечима Анатолій Іванович, – подивіться на ставлення влади до творчих спілок. У приміщеннях тернопільських Спілок письменників та художників давно вже відключено опалення. Спілка архітекторів виживає завдяки підтримці підприємства «Тернопільархбудпроект», бо займають спільне приміщення. А почалось все після того, як творчі спілки прирівняли до бізнес-структур і підприємств. Відтак наша обласна організація на сьогодні заборгувала за тепло 30 тис. грн.
Чомусь побутує думка, що архітектори – найбагатші люди, проте лише один спілчанин зумів побудувати власний будинок, решта з родинами туляться у ними ж спроектованими комуналках.
Тим часом забудовники не завжди по-лицарськи виконують свої зобов’язання. Де-юре, крім автора, ніхто не має права міняти проект, але робиться як робиться, визнають архітектори. Також є таке поняття, як авторський нагляд, однак часто його не дотримуються, для виконроба головне – графік завершення будівництва та вартість робіт, відтак будівельники просто ігнорують автора проекту.
– На Заході вимагають, щоб архітектор мав ліцензію, сертифікат, дозволи. У нас також прийнято закон про регулювання містобудівної діяльності. Ним хочуть просто перекласти на проектантів адміністративну відповідальність за порушення під час будівництва, причому якщо самого архітектора можуть оштрафувати на суму від п’яти тис. до десятків тисяч гривень, то проектне підприємство – на сотні тисяч гривень як юридичну особу. Взяти нинішню ситуацію з житловими будинками Щепановського: який вплив мав проектувальник на забудовника? Але, за новим законом, перекласти відповідальність можна саме на нього, – каже Анатолій Водоп’ян.
Сертифікат роботою не забезпечить
Щодо сертифікатів. Сьогодні вже 28 архітекторів отримати ці документи, ще четверо чекають на «корочки». При цьому вартість сертифікату буквально за місяць подорожчала у півтора раза – з 2,5 до 4 тисяч гривень. Тим часом конкуренція на цьому ринку вже неабияка.
– Я зараз працю… над літньою кухнею, – жартує один з організаторів виставки, архітектор Михайло Кичко.
При тому, що в його доробку – видавництво «Збруч» та декілька храмів, зокрема, церква Успіння Пресвятої Богородиці на вул. Князя Острозького. Перша письмова згадка про тоді ще дерев’яну церкву датується 1634 роком. Потім її декілька разів перебудовували, причому востаннє – у 1925 році. Напевне, саме цей фундамент і зберігся та саме на ньому стоїть храм сьогодні. Попередня кам’яниця була меншою, вхід мала зліва, натомість нинішня має три входи. Дехто зі старожилів пам’ятає, що перед нею були сходи та площа, та якщо би їх відновили та зробили майдан, вони би зайняли половину проїжджої частини. Тому проектувальник запропонував облаштувати балюстраду.
– Від старої церкви лишилися тільки контури фундаменту, а споруда цілком нова, – пояснює пан Михайло. – Справа в тому, що поки не було церкви, змінилась містобудівна ситуація: поруч возвели школу та п’ятиповерховий житловий будинок, тож якщо би я запропонував церкву, якою вона була, споруда вийшла би значно нижчою. Тому я намагався зробити церкву подібної до знищеної. І мені було приємно, коли приїхав із Канади колишній тернополянин і був вражений, наскільки вона подібна. Також неможливо було її зробити вищою, адже споруда «сидить» в ямі, тому виглядає нижчою, до того ж існують архітектурні норми.
Також, пригадує співрозмовник, цікаво було працювати над проектом «Збруча». Довелось навіть об’їздити весь Радянський Союз, тому що в ті часи п’ять проектних інститутів працювало над технологією друкарської справи.
Та серед основних своїх досягнень містобудівник на перше місце ставить свою родину. «Я – п’ятизірковий дід, – сміється пан Михайло. – На жаль, онуки ще малі, тільки от Настя у другий клас піде».
Наші архітектори – найкращі… і найдешевші
Варто зазначити, що у 2005 році проект авторів на чолі з Михайлом Нетриб’яком отримали Державну премію в області архітектури за проект Маріїнського духовного центру Зарваницької Божої Матері. Буквально пару голосів не вистачило, щоб переміг комплекс церкви Св. Петра (вул. В. Великого у Тернополі). До того ж, визнають місцеві зодчі, і розцінки у Тернополі «божі».
Крім того, в області встановлено мистецькі премії в галузі культури, і три роки поспіль саме члени обласної Спілки займають призові місця: вперше саме за вказану церковну споруду, наступного року – за обласний центр зайнятості, минулого року – за архітектурний проект кварталу зблокованих котеджів на вулицях Слівенська та Чайківського, розроблений Богданом Гром’яком.
До речі, саме пан Богдан свого часу спроектував «Євростудії». На цьому місці розміщувався соцзабез, однак стіни настільки прогнили та були з’їдені грибком, що в деяких місцях їх можна було наскрізь проштрикнути палицею. Проте будівлю возвели на існуючому старовинному фундаменті, який цілком витримує не тільки три поверхи, а й символічні фігури атланта та кариотида – символи відродження, оптимізму.
– Як передати процес творчості? Як композитор пише музику або поет – вірші, – каже Богдан Гром’як. – Коли почав працювати над «Євростудіями», хотілось, щоб споруда було масштабною, шляхетною, вишуканою. Не просто було переконати замовника встановити скульптури.
Та чи не найскладнішою виявилась робота над проектом податкової адміністрації. Це тільки здається, що камінь тяжко міняє форму. Часом архітекторові з десяток разів доводиться переробляти проект через «фінансові» складнощі замовника, зізнається містобудівник Б. Гром’як. Сьогодні вже мало хто пам’ятає, що спочатку на вул. Білецькій планувалось побудувати банк, але згодом ділянку викупив інший забудовник та хотів спорудити діловий центр. Пан Богдан переробив креслення. Але знову підприємець відмовився від цієї ідеї та помінявся з іншим бізнесменом земельними ділянками. І знову архітекторові довелось центр переробляти, тепер вже під податкову. Аналогічна ситуація сталась із багатоповерховим будинком на вул. Качали: спочатку на цьому місці планувалось возвести банк, згодом вирішили на першому поверсі розташувати офісні приміщення, а на верхніх – житло. Квартири там насправді елітні, займають площу і по 200 кв. м, у дворі є підземні гаражі.
Пан Богдан не приховує – проектує багато, однак звання «заслуженого архітектора» так і не присвоїли.
– Два роки тому подали мою кандидатуру на присудження звання, пройшов усі інстанції, Віра Ульянченко (тоді очолювала секретаріат Президента) підписала документи, залишався підпис Віктора Юшенка, але у списку був Зеновій Щепановський. Нас усіх відставили, а Щепановському дали звання «Заслуженого будівельника». От результат справедливості, порядності, чесності, – констатує пан Гром’як.
Бібліотека – ганьба Тернополя
Однак одна справа переробляти проект, зовсім інша переробляти, але без жодних перспектив, як це доводиться архітекторові Олегу Головчаку. По суті, не з власної волі він став автором довгобуду – обласної бібліотеки. Початок проектування – 1971 р., робота над проектом була завершена у 1985 р., однак ще навіть минулого року довелось вносити корективи. Проте вже за цей рік знову потрібно вносити зміни у кошторис – ціни-то зросли. Прикро, що поруч розташовано обласний краєзнавчий музей, також спроектований О. Головчаком.
– Краєзнавчий музей був однією з перших роботою молодого архітектора, який у 1974-у році приїхав у місто, – каже про свій проект співрозмовник. Також в його доробку – єпархіальний будинок на вул. Січових Стрільців, причому погруддя митрополита Андрея Шептицького робив його брат – Петро Головчак. Також брат робив барельєф у церкві Св. Йософата, скульптури на «Євростудіях» та фігуру-алегорію архітектури на будинку біля торговельного центру «Атріум».
– Тернополю бібліотека потрібна, адже йде занепад культури, – з болем зазначає Олег Головчак. – Мушу визнати: за довгі роки будівництва нинішній губернатор перший з усіх попередників навіть не згадує про цей обкат, певно, всі креслення вже в архів здали. Зараз шукають 20 млн. чи 30 млн. гривень, а я кажу: якщо би з початку Незалежності виділяли кожного року хоча би по 500 тисяч, вже би добудували.
Тим часом на ринку секонд-хенду вже збираються якусь церкву встановити. Храми і церкви – річ потрібна, але насамперед має панувати гармонія і почуття міри…
Жанна Попович, «Номер один»
Худобиськи які Детальніше