П'ятниця, 18 лютого 2011, 14:00
Денис бачив дивний і моторошний сон - людські ембріони, від моменту зачаття, проходили всі стадії розвитку. І було чітко видно, як вони поступово набувають звичного вигляду немовляти. А потім вони народжувалися, росли, плакали, сміялися, пробували повзати, вперше говорили "мама", хворіли, розбивали коліна, ходили в яслі, дитячий садок, школу, ховали щоденники, вперше закохувалися, поступали до ВУЗів, працювали, одружувалися, виховували власних дітей, тішилися внуками, старіли, вмирали...
Все це супроводжував монотонний голос: “Виправдання аборту немає. Жодна з причин не є вагомою. Святий обов’язок жінки - зачати, виносити, народити і виховати дитину. Так розпорядився Вищий Розум. Цього хоче Творець. Це є природнім. Жінка, котра відважується на аборт і чоловік, який підштовхує її до цього - протирічять Законам Життя. Ідуть проти волі Всевишнього ...
... - Ей, друже, прокинься! - хтось шарпнув Дениса за плечі. - Знайшов місце для спання. Ну ти даєш!
Денис протер очі й побачив свого товариша Віктора. Ще не зовсім отямившись від сну, пробурмотів спантеличено:
- Вибач, я дві ночі не спав, перенервувався. От і заснув. А де я? І що ти тут робиш!?
- Працюю! - розсміявся товариш. - А ти хвилин сорок тому привів сюди дружину, а сам залишився у передпокої чекати.
Денис озирнувся навколо і його погляд зупинився на вивісці над білими дверима: "Гінекологічне відділення." Збагнувши, що все побачене тільки сон, хлопець, сам не розуміючи чому, запитав:
- Слухай, а скільки жінок приходить сюди щодня? Не для перевірки, а ... Ну, ти сам розумієш!
Віктор подивився на товариша, зітхнув, посмішка щезла з обличчя.
- Для чого тобі це? Якщо я назву тобі цифру - ти будеш шокований. Коли я почав працювати тут, то думав, що ніколи не привикну до тієї кількості жінок та дівчат, котрі були пацієнтками нашого абортарію. Шокуючі цифри, повір мені. І це тільки ті, хто, так би мовити, пройшов через мої руки. А є інші лікарі, інші абортарії, підпільні та легальні. У кожному місті, великому чи малому. І майже у кожному селі є різноманітні бабки - знахарки, котрі нестільки допомагають, скільки калічать жіночі організми ...
- І все ж, скільки щодня робиться абортів? - не витримав Денис.
-Та ніхто і ніколи тобі навіть приблизної кількості не скаже! Колись я для себе спробував підрахувати, і ледве не збожеволів, коли зрозумів, що вимір йде на десятки тисяч! Щодня! Щоденно ми, люди, вбиваємо десятки тисяч подібних собі! А те, що вони вже маленькі люди, немає жодних сумнівів.
Вже наприкінці другого місяця у зародка б’ється сердечко. Він має плечі і ноги із зачатками пальців. Кісточки починають замінювати хрящі. А в кінці третього місяця у нього розвиваються органи, функціонує кровообіг і сечева система; печінка виробляє жовч; статеві органи вже розвинуті, хоча стать визначити важко. А аборт, у переважній більшості випадків, роблять якраз у цей період - другий-третій місяць вагітності. Ось так! Ну, що? Страшну картину я тобі намалював?
- Жахливу! - видавив з себе Денис.
- А найстрашніше, для мене принаймі, продовжив Віктор, - що те маленьке ненароджене створіння немає жодного шансу на порятунок, якщо вже жінка відважилася на аборт. Тому я і залишив спеціальність гінеколога і перевівся в інше відділеня.
- Невже ти не пробував відмовляти своїх пацієнток!? - знову запитав Денис.
-Та я переконував їх, як міг!Говорив те, що й тобі! Просив,плакав,благав,залякував.Вони погоджувалися з моїми словами, теж плакали ... і лягали у гінекологічне крісло, виправдовуючись: "...Та у нас вже є дитина ... Ми не можемо собі дозволити ... Я не виховаю сама ... Мені зараз непотрібна обуза ..." Причини були різні, але всі, без винятку, безглузді.
- Але це ж жорстоко, це божевілля! Яке ми маємо право!?...
- А де зараз твоя дружина? - перебив товариша Віктор. – До речі, ти дарма чекаєш. Все нескоро закінчиться. Твоїй ще навіть анестезію не робили.
Денис подивився затуманеним поглядом на товариша. Перевів погляд у вікно - там буяв кронами невеликий парк і щебетали пташки. Денис раптом схопив Віктора за руку і промовив здушеним голосом:
- Скажи моїй дружині, що я передумав! Будь-ласка! Скажи їй, нехай нічого не робить! Нехай виходить звідти!
Хлопцем трясло,немов у лихоманці. Віктор полегшено зітхнув, розуміюче кивнув і попрямував у гінекологічне відділення ...
Через декілька хвилин Денис з дружиною сиділи у невеличкому сквері і свіжий березневий вітерець охлоджував їхні розпашілі голови. Денис поцілунками висушував сльози полегшення та радості на обличчі своє дружини. Звідусіль чувся веселий щебіт перших весняних птахів. А навпроти, з вікон пологового будинку, щасливі матері показували неменше щасливим татусям крихітні біленькі згортки ...
Віталій Гнатюк