Четвер, 17 липня 2014, 12:00

Не раз переглядаючи новини зі Сходу України, ми втішалися думкою — добре, що у нас все спокійно. Справді, ніде ніби не розриваються мінометні снаряди, не брязкають гусеницями танки, не стріляє ніхто. Тут обізнаний читач переб’є мене — стріляють, ще й людей викрадають і вимагають гроші у підприємців. Ці злочини на совісті братків із так званої «12-ї тернопільскої сотні», очолюваної раніше судимим Ростиславом Я. на прізвисько Кубик, за плечима якого чотири відсидки. Так званої, бо ця злочинна організація не має жодного стосунку до справжньої дванадцятої сотні, так само як і до Самооборони Майдану в цілому. У цьому на офіційній прес-конференції переконливо запевнив громадськість виконком Самооборони Тернополя.

«12 тернопільська сотня»самоорганізувалася вже після закінчення революції гідності. Про її ранню діяльність у Києві можна багато дізнатися з інтерв’ю Кубика російському виданню «Комсомольская Правда», яке було використане для дискредитації революції гідності. Після перегляду цього матеріалу стає зрозуміло, що Кубик агресивно налаштований як до владних структур, так і до послідовників Дмитра Яроша, а «12 сотня»володіє чималим арсеналом нелегальної зброї. Очевидно, що були сутички з іншими сотнями, «Правим сектором».

Однак, у КМДА наші «герої», офіційна кількість яких перевалила за 1300 чоловік, закріпилися міцно, також відкрили офіс і у Тернополі. Приміщення під нього надав товариш Кубика — Володимир Г. на прізвисько Шиза, відомий у «певних» кругах своєю пристрастю до наркотиків. Без них, схоже, не обійшовся і сумнозвісний кримінальний епізод, що стався наприкінці червня у Тернополі. Тоді п’ять братків з «12-ї сотні» захопили, жорстоко побили та пограбували оперативника УБОЗ, а потім відвезли його до начальника управління внутрішніх справ у аеропорт. Ненав’язливо пострілюючи у повітря, вони висловили претензії, що нібито захоплений оперативник стежив за ними і, не відпускаючи жертву, рушили геть. Невдовзі зловмисників затримали, а убозівця визволили.

Правоохоронці розповідають, що зволікали із звільненням колеги лише задля уникнення жертв серед кількох сотень людей присутніх у аеропорту, а взагалі із злочинцями  у них розмова коротка. Проте, вражає почуття власної безкарності зловмисників, які навіть будучи затриманими намагаються уникнути відповідальності, звертаються до своїх впливових колег на волі щоб ті «порішали» питання з працівниками УБОЗу. Як розповідає один із активістів сотні «Ярослав», Кубик навіть звертався за допомогою до одного із скандально відомих підприємців Тернополя, якого нещодавно посадовці мерії публічно звинувачували у причетності до організованої злочинної діяльності. Залишається лише здогадуватися, чи зможуть силовики уникнути втручання сторонніх сил у хід слідства, або ж злочинці таки уникнуть  покарання? У будь-якому випадку бійці «12 сотні» показали своє справжнє обличчя як не найкраще.

Широковідомо, що у КМДА сподвижники Кубика п’ють несамовито, що звісно ж залишається поза увагою ЗМІ — нікому не хочеться кидати тінь на здобутки революції. Характерною є поведінка «революціонерів» і у Тернополі — агресивні, нахабні, вони не соромляться погрожувати зброєю мирним мешканцям, вимагати гроші у підприємців із ринку, залякувати депутатів міської ради, лобіюючи інтереси кримінальних груп. Це й не дивно — більшість членів «12 сотні» раніше судимі, багато таких, у кого на губах ще молоко не обсохло, а в руках автомати. Причому, до лав національної гвардії вони вступати не збираються категорично — кажуть «не хочемо своїх хлопців наражати на небезпеку». Справді, навіщо воювати з терористами, якщо можна у повній безпеці тероризувати мирне населення, насолоджуючись владою, яку дає зброя над беззбройними людьми.

Не знаю, можливо й справді є серед «12-ї сотні» кілька героїв Майдану, та схоже, що це той випадок, коли грань між героями і бандитами повністю розмита. Чи не нагадує це Вам ситуацію з сепаратистами на Сході? Як на мене, загальна картина дуже схожа — кримінальні банди, прикриваючись сумнівною ідеологією, протистоять українській владі та тероризують мирне населення, причому позиціонують себе як герої. От тільки масштаби лиха різні.

Ігор Таран