П'ятниця, 06 березня 2015, 12:19
Війна у кадрі чи на екрані ТБ – це однозначно кардинально різні площини. Побачивши все на власні очі, проживши бодай на мить атмосферу фронту – стаєш геть іншою людиною. Тоді народжуються різні почуття: в когось страх, а в когось, навпаки, бажання покинути все і втекти на війну. В цьому переконаний депутат міської ради Віталій Цимбалюк.
«Коли взимку я проходив військовий вишкіл у Марусиному батальйоні, то зважував: а чи не покинути все і не втекти на фронт? В ті дні разом зі мною проходили повторний вишкіл ті, хто вже встиг повоювати. І я щохвилини гостро відчував: для них наше повсякденне мирне життя – це нікчемна мишача біготня.Я приїхав на той вишкіл, бо готувався „для себе” (щоби бути готовим), а вони... готувалися „туди”. І мені було соромно перед ними. Кажу це вперше, вголос і чесно....Чому я не поїхав тоді разом із ними? Це окрема розмова. Довга розмова біля вогнища майже до ранку. Напередодні Різдва. Колись розповім окремо»,- написав на своїй сторінці у Фейсбуку Цимбалюк.
За його словами, кілька днів тому, коли київські волонтери Олег Браславський, Олексій Таткало, Сергій Масленніков і Вітя Мячин дізналися, що він збираюся доставити їм чергове авто, обладнане для „передка”, запитали у Цимбалюка прямо:„Ти ж хотів на передову? – то давай! – є можливість!”
«Я дуже вже хотів поїхати...Так, знав, що як депутат, мушу бути на черговій сесії міської ради. Більше того, вже знав наперед, що там буде: статечні панове у краватках і без них знову „мусолитимуть” про те, чи я ще депутат, а чи вже таки не депутат. А юристи будуть пережовувати ухвалу суду про поновлення моїх повноважень, крутитимуть статтями і пунктами, як той циган сонцем… Але кому і навіщо потрібні ці спектаклі? – пересічним нормальним тернополянам?! Зрозумійте мене правильно: я й сам – професійний юрист, і надуті щоки містечкових інтриганів можуть справити враження хіба що на таких самих, як вони. А для пересічних тернополян вся ця підкилимна біганина не варта минулорічної жуйки, прилиплої до закаблука біля входу в універмаг...»,- каже політик.
На думку Цимбалюка, навряд чи інтригани усвідомлюють, що доля країни вирішується зараз не в сесійній залі ТМР, а між Маріуполем і Артемівськом. Навряд чи вони здатні зрозуміти цю просту істину саме так, як її розуміють вчорашні трактористи, а нині – артилеристи та кулеметники...
«Прошу зрозуміти мене правильно: мені запропонували поїздку „туди” – і все інше відійшло на другий план...Звичайно, було нервів. Бо вперше побачив ТАКЕ на власні очі. Особливо коли їхали трасою «Артемівськ – Дебальцево», де не так давно підірвалися на фугасі волонтери-львів’яни. Але перша зустріч із нашими вояками-тернополянами була неймовірною!», - не приховуючи емоцій, наголосив Цимбалюк.
Депутат не розповів, де саме і кого саме ми відвідав. Хоч і запевняє: жодної підписки не давав, але твердо й жорстко пообіцяв не називати деталей (села, підрозділи тощо). Командири повірили йому – як депутатові – „на слово”.
«До речі, отепер я вже точно – на все життя! – знатиму справжню ціну обіцянці „на слово”.Як нас зустріли земляки, описати не зможу, бо слів таких не знаю... І не тому, що ми понавозили їм цілу купу всякої потрібної всячини. Вони у своїх холоднючих окопах і криївках давно вже „перетерли”-переговорили одне з одним про все, що наболіло; а тут – така нагода поспілкуватися зі „свіжими” людьми „з дому”! Розпитували про все: за Тернопіль, за курс долара і за ціни в магазинах. ...Дуже ображені на владу. Чому? – розповім на найближчому телевізійному ефірі (чи в Youtube).»,- пише депутат.
Хлопці, що воюють за наш спокій, розповіли політику свою, просту і щиру солдатську правду про відхід із Дебальцевого. Про те, про що змовчали нам центральні телеканали…
«...Один боєць веде щоденник: записує все, що бачить довкола, відколи приїхав на передову. Він просто показав мені свої записи після останнього мінського «перемир’я», коли бачив вихід українських військових із Дебальцевого… І тоді я зрозумів, що наші генерали тих втрат ніколи не зрозуміють. Я не знаю, чи простять тим генералам солдатські матері, дружини і діти-сироти…
А за привезене хлопці дуже дякували, бо їм і справді багато чого не вистачає. Кажуть: „Допомога волонтерів дуже підтримує”. І вони готові стояти там до кінця. Бо – патріоти…»,- продовжує розповідь депутат.
Цимбалюк каже, що упіймав себе на думці, що може говорити до ранку про те, як живуть місцеві люди в умовах війни. Про те, як попри «перемир’я», постійно рвуться міни і свистять кулі снайперів та пролітають траси крупнокаліберних кулеметів. Про те, як у бліндажах зігрівають наших вояків волонтерські буржуйки. Про те, із яким захопленням читали хлопці «Повстанську абетку» Олега Вітвіцького, яку він взяв із собою…
«Ага, і ще про одне! Якщо хтось чекає від мене історійку, як я героїчно „стріляв у москалів” – такої історії не буде. Я не Порєчєнков, тож дешевих „понтів” не чекайте. Не хочу нікого „грузити” довжелезним розмовами – скажу лиш одне: хлопці-тернополяни, поверніться додому живими!», - підсумував Цимбалюк на своїй сторінці.
