Четвер, 03 листопада 2011, 13:46

Таке рішення прийняв головуючий на процесі суддя Тернопільського міськрайсуду Тарас Багрій

Справа в тому, що на останньому судовому засіданні почали допитувати потерпілих. Однак їх з великої кількості з’явилось тільки дев’ятеро. Решта проігнорували засідання, хоча, зрештою, можна написати заяву щодо слухання справи без них, на підставі свідчень, даних під час попереднього розгляду у міліції.

Щепановський старанно уникав дивитися в вічі обманутим пайовикам

Саме тому у суді прозвучали лише розповіді пайовиків з вул. Білецької, яким чином їх ошукав власник фірми «Будівельник» Зеновій Щепановський та головний бухгалтер цього підприємства Євген Марценюк. Здебільшого люди сплатили повністю всю вартість квартир, суми називались астрономічні: щонайменше внесли 300 тис. грн. і до мільйона. Складається враження, що люди один перед одним намагались довести власну заможність. Відтак віддали останнє і лишились ні з чим.

«Пайовики з вул. Білецької сплатили майже 13 млн. грн., однак будівельні роботи виконано в межах 900 тис. грн. Куди поділись наші кошти?» – зовсім нериторично запитав у Щепановського один із обдурених, добродій Анатолій Т., до речі, керуючий однією з тернопільських фінансових установ.

Ясна річ, відповіді чоловік не почув, адже головний обвинувачений із незворушним виглядом дивився у залу, проте старанно уникав і намагався не зустрічатися поглядом із присутніми потерпілими. Пан Щепановський або вдає байдужість до подій, що відбуваються у нього перед очима, або його насправді менше за все обходять маленькі трагедії сотень або й десятків тисяч людей, обібраних до нитки й у боргах.

Навіть того разу у залі одразу кидався разючий контраст між потерпілими: більшість намагаються не подати вигляду, наскільки болісною стала втрата коштів (ще раз наголошу: люди приносили і платили у касу «Будівельника» по півмільйона – 700-800 тис. грн.!), дехто продав усе – квартиру, будинок з городом у селі, сім’я знімала квартиру, бо планувала через декілька років в’їхати у власне зручне помешкання. І от ні кола, ні двора!

«Мій син стільки років по світах тяжко працює, я у селі постійно корову, бика і свиней тримаю, квартиру продали і що нам тепер робити?, – намагаючись бути спокійною, звернулась у суді до Щепановського 55-річна пані Марія К. з Гусятина. Помовчавши, жінка продовжує: – Нас ще лякали: якщо вчасно не сплачу коштів, збільшать вартість квадратного метра».

У підсумку проста селянка разом із сином внесли понад 740 тис. грн., сплативши повну вартість за омріяне житло… Якого так і не отримала.

Не може не розчулити історія 67-річної Тетяни Андріївни. Жінка мала гарну садибу на вул. Львівській, думала вік свій дожити на родинному подвір’ї. Але тут «Будівельнику» впала в око ділянка. Старшу жінку вмовили підписати договір дарування (так звану дарчу) нібито юристові підприємства, а насправді віддати землю, до речі, сільськогосподарського призначення, під забудову. Натомість пані Тетяні пообіцяли три- та двокімнатну квартири. Разом із сином вирішили помешкання меншої площі перетворити на офіс, а те більше стане рідною домівкою. Натомість на старість років пенсіонерці доводиться ходити по судах. До речі, разом із сусідкою вони «подарували» будівельній організації 6 сотих землі в межах обласного центру, плюс підведені комунікації.

«У 2007-му одна сотка в Тернополі коштувала 15-20 тисяч доларів, – пояснила директор агентства нерухомості Валентина Блінова, – тож така ділянка могла вартувати приблизно 100 тис. доларів».

Дозвільних документів ніхто не бачив

Ясна річ, вислуховуючи покази потерпілих, і прокурор, і адвокат, і суддя питали у пайовиків, чи цікавились вони у керівництва фірми «Будівельник», на підставі чого розпочато будівництво: кому належить земля, чи мають ліцензію, дозвіл на будівництво тощо. «Звичайно», – з гіркотою відказували ошукані. Проте працівники квартирного відділу ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» вміли переконувати. Здебільшого казали, що всі документи знаходяться на узгодженні у міській раді Тернополя. Або що земельну ділянку саме купують, тому всі папери у провладних кабінетах. Згодом почали «списувати» зупинку будівництва на економічну кризу. Лише зараз, чотири роки потому, потерпілі почули від побратимів по нещастю різні пояснення «застою». Хоча найбільш наполегливі за ці роки назбирали цілі стоси відписок від «Будівельника», мовляв, будівництво ведеться, але то жителі сусідніх вулиць дорогу перекрили, протестуючи проти будівництва, то фірма дозволи отримує, то не всі дольовики гроші здали і затримують  будівництво.

Разом з тим, потерпілі зізнавались, що жодного разу ніхто з них не бачився і не говорив із власником корпорації, не передав пану Щепановському гроші за квартиру і навіть не знають, чи насправді їхні договори підписано Зеновієм Васильовичем. При цьому половина з допитаних зізнались, що й надалі чекають, коли Зеновій Щепановський вийде з тюрми та завершить будівництво. Тому просили суворо не карати одіозного будівельника. Якщо ж поверне кошти – будівельника-махінатора можна взагалі випустити на волю, розмірковували між собою ошукані пайовики.

Аналогічна ситуація і щодо участі головного бухгалтера фірми. Лише одна людина пригадала, що віддавала частину вартості квартири саме пану Євгену, однак останній виписав касовий чек.

Щодо примусової доставки в суд решти потерпілих, швидше за все, за місцем їхньої реєстрації вони не проживають, а насправді знаходяться на заробітках за кордоном. Тож суд триватиме ще довго…

Олена Густенко, газета «Номер один»