Середа, 30 листопада 2011, 16:25

Коли вбивали чорнобильців, я – мовчав, тому що я не чорнобилець.

Коли вбивали  студента Індило, я – мовчав, тому що я не студент.

Коли вбивали журналістів, я – мовчав, тому що я не журналіст.

Коли прийшли за мною, уже нікому було мене захищати.

Ми видали владі ліцензію на вбивство. Вбивство своїх громадян. Політики  й не політики, чорнобильці й не чорнобильці, донеччани й тернополяни – ми разом вклали в руку влади ліцензію на вбивство.  Свідомо чи несвідомо. Своїми діями чи своєю бездіяльністю.

Ми закрили очі на Межигір'я. Ми закрили очі на здачу Севастополя. Ми закрили очі, коли садили опозиціонерів. Ми сором'язливо зажмурилися, коли Табачник обізвав 7 мільйонів галичан виродками.  Ми терпіли, коли Азаров сказав нам "дапашліви". Ми все проковтнули й розв'язали владі руки.

А безкарність породжує монстрів. Ми породили монстрів.

Сьогодні ті, хто при владі, вбивають своїх громадян. Вбивають тих, хто роками голосував за них й дотепер вважав їх "своими парнями".  І вони ніколи самі  не зупиняться. У них відмовили гальма.  Вони, як дикі звірі, почули жагу. Жагу до влади, грошей й крові.

І їх не зупинить ні Москва, ні Вашингтон, ні Брюссель. У нас просто не має іншого вибору. Ми САМІ мусимо їх  зупинити.

Інакше завтра вони прийдуть за тобою.

З блогу депутата Тернопільської облради Степана Барни в gazeta.ua