Середа, 01 лютого 2012, 15:03

В Тернополі склалася прекрасна традиція щопонеділка місцеві журналісти різного штибу і висоти польоту відвідують градоначальника розповідаючи йому про проблеми і вислуховують його коментарі з різних приводів.Більше того, поважаючі себе журналісти прагнуть туди потрапити, і з великою радістю ідуть на зустріч на найвищому рівні в місті, де мер в одній з кнайп пригощає охочих журналістів.

Здавалося явище наче позитивне, преса і влада злилися в єдиному екстазі висвітлення інформації, доступу до неї якнайширшого кола читача. І мер і журналісти мають в цьому природну потребу, йому ж якось потрібно розповідати про свої здобутки, а журналістам також потрібно ж про щось писати, от і виходить така собі взаємовиручка. Однак не все так просто і гладко.

Читаючи постійні коментарі мер думає так, йому здається то,  при повній відсутності здорової, конкурентної не критики, а оцінки його дій, дивує те, що раптом все переросло в оди, в мовчання в перекладання з здорової голови(мера) на хвору (всю раду). Нещодавно проведені дослідження з доступу до публічної інформації довели, що Тернопільська міська рада  найзакритіша в Україні, і від цього факту нікуди не дінешся. Є дві сторони цього явища «доступу до тіла» мера місцевою пресою: таким чином саме мер стає ніби то ближче до громади, до преси, відкритіший, і інша жоден журналіст який ходить по понеділках на посиденьки з мером ніколи не скаже, що міська рада для нього є закритою, бо він має доступ щотижня, і йому байдужа думка його читачів. Сумно але факт.

Люди котрі в неформальному спілкуванні запитують майже на рівних чиновника, про деякі момети діяльності повертають все в русло банального піару, бо це ж не прес-конференція коли є чіткі рамки, та й власне спікер використовує ліричні відступи, які так іміджеві та діють на маси. От і виходить, що людина, яка не має відношення до мерії і до преси, раптом зіткнеться зі стіною в доступі до інформації, а місцеві приспані ЗМІ будуть трубити у всі сурми про найпрозорішу раду. Яка на силу хоча би транслює сесії, однак всі ж рішення мають номер та короткий зміст без прізвищ, хоча кому, як не громаді міста знати кому і що роздає рада і таких прикладів можна привести безліч коли кава з чиновником стає важливішою за інтерес громади. Прикро.

В свою чергу низький уклін людині, яка порадила це зробити Сергію Віталійовичу та застереження, після таких «теплих» зустрічей в Тернополі ситуація, як в анекдоті : -Мамо мамо нас хвалять по селі! -Хто доню? Я вас, а ви мене!

Олена Беднарська