Неділя, 04 березня 2012, 15:47

Ось уже декілька днів поспіль не впізнаю Тернопільську площу. Здавалося, все на своїх місцях: зграї голубів  покльовують крихти між плиткою, кидаються петардами діти, бігають туди-сюди безпритульні собаки, які полохають тих же голубів та дітей. Все звичне і буденне.

А справа ось в чому. Плазмотрон, той, що нещодавно поселився на майдані – зрусифікувався. За дозволом мерії міста, його ласкаво встановили поблизу театру, і хто ж міг подумати, що заграє він не солов’їною, а мовою сусідів.

Музичні ролики із зображенням війни в Афганістані – ось що стало провідною темою для «телеящика». Що ж, мабуть згадують чергову річницю виведення військ, подумала я, але коли побачила ту ж картинку через тиждень – засумнівалась.

Та й це вже не перший прояв антинаціональності в «очах» плазмотрона. Згадаймо Новорічну ніч, коли на екрані можна було побачити ролики із зображенням оголених жінок з англійською та російською озвучками. Ось такий він, чудо-ящик.

Але він, по мірі свого безсилля, не може підбирати репертуар,це вправно роблять за нього. Цікаво, хто ж у Тернополі є головним фанатом пісеньок аля «Давай за жизнь» чи «Камбат батяня». Власник плазмотрона, чи Сергій Надал, з дозволу якого і був встановлений пристрій.

Загалом, це немає значення, головне ж в іншому. Як можна було допустити в такому просякнутому національним духом місті, буквально у його серці, програвати пісні нерідною, чужою говіркою. Та як мер цього  міста ставиться до такого паскудства? Невже йому байдуже, чим «годує» плазмотрон тернополян.

“Мені не подобається цей «москальський» репертуар на площі,- каже тернополянин Андрій.- Бігаю щодня на роботу повз плазмотрон та інколи хочеться навіть чимось запустити об нього, аби замовк. Я нічого не маю проти афганців, однак ці російськомовні пісні не терплю. Невже немає гарних українських композицій?”

І справді: для кого старається плазмотрон? Питання залишається відкритим.

Дозволю собі припустити, що плазмотрон «наривається» на сумну долю білбордів Віктора Януковича, що чи не у всіх областях України увібрали веселі та кольорові штрихи.

Не здивуюсь, якщо завтра хтось не пошкодує власних грошей на літру чудової барвистої фарби і пограється в художника. Скажете, хуліганство? Так, воно! Жаль, що у нас за українофобство не карають, тому й далі стоїть плазмотрон, виспівуючи « давай за жизнь».

Тетяна Колеснік, ltdaily.info