Середа, 27 травня 2015, 16:09
Недвозначні вчинки керівництва УПЦ московського патріархату з «сидінням» під час вшановування героїв АТО та висловлювання московського патріарха Гундяєва про безбожність як державну ідеологію в Україні все частіше змушують задумуватись українців «А чи до тої церкви я ходжу?» і «Чого більше в УПЦ МП: антиукраїнської політики чи Слова Божого?». За оцінками експертів-релігієзнавців, це тільки початок процесу становлення помісної православної церкви в Україні, яку, попри намагання Московської державної влади і патріархії, зважаючи на свої попередні обіцянки, визнає Вселенський патріарх та надасть їй статус автокефалії.
Наші краяни також не залишились осторонь боротьби за духовну незалежність від московського агресора.
За нашою інформацією, у даний час лише в Тернопільській області стоїть питання щодо зміни конфесійної приналежності у 52 населених пунктах (найбільше – у Кременецькому та Шумському районах), де зареєстровані релігійні громади УПЦ московського патріархату. Таку позитивну тенденцію покращує і налагоджений на прикладі Бережанщини діалог між УПЦ-КП і УАПЦ, що стали на шлях об’єднання.
Ні для кого не секрет, що саме змушує мешканців Тернопільщини покидати УПЦ МП. Аналізуючи останні церковні новини, складається враження, що московські отці замість заповідей Божих проповідують принципи «руського міра», які все більше нагадують догми радикального ісламу з ідеєю створення свого роду «Православного Талібану» на кшталт «ісламської держави».
І це не лише заклики Почаївських монахів до «русских патриотов» і сепаратистська література в Почаївській лаврі. Ще більше людей обурює відмова священиків молитись за своїх же прихожан, які віддали власне життя за незалежність України, захищаючи нас з Вами і цих священиків у тому числі.
Не хотілося б узагальнювати таку українофобську позицію священиків, адже є серед них і патріоти своєї Батьківщини, як от наприклад о. Олег (Шліхта) з с. Круголець Шумського району, який відкрито висловив свою незгоду з церковною верхівкою з приводу військової агресії проти України. Очевидно, що така антиукраїнська ідеологія диктується з Москви, доказом чого стало звільнення митрополита Олександра (Драбинко), який, на відміну від інших, постійно демонстрував свою проукраїнську позицію та вболівав за незалежність від Москви.
На ряду з цими кричущими фактами русофілії, разом з провокаціями та заявами у російських пропагандистських ЗМІ про наступ «бандерівців» на «каноническое православие», виникає питання: УПЦ МП обрала курс «релігійного камікадзе», чи позбавилась будь-яких ознак інстинкту самозбереження?