Понеділок, 28 січня 2013, 16:22

У селі Ромашівка Чортківського району похоронений на сільському кладовищі – «в другому ряду від поля» родич Тараса Шевченка. У парафіяльній церкві збереглося старе Євангеліє, в якому зроблений цікавий запис про те, що під час Першої світової війни 1914 року в Ромашівці стояв полк з Чернігова. У ньому служив син двоюрідного брата Т. Г. Шевченка, котрого ненароком убив, під час чищення зброї солдат-однополчанин. «На цвинтарі ліворуч від Пилєва, - засвідчує напис, - є гріб Шевченка, онука Варфоломея, померлого в селі, припадком забитого (чистив кріс другий і нечайно забив його). Похоронений в другім ряду від поля, могила означена поки що дерев`яним хрестом».

 Та після Другої світової війни, принайні, так свідчать старожили села, останки чернігівських солдат були перезахоронені на батьківщині. Тому невідомо, чи збереглася могила Шевченкового родича у Ромашівці, чи його останки також, як інших солдатів, захоронили на Чернігіщині. Уродженка цього села – колишня зв’язкова УПА Марія Штепа переконана, що могила родича Великого Кобзаря знаходиться таки у їхньому селі і наводить свої ще ніким неспростовані аргументи.

«Золота Пектораль» звертається до усіх шевченкознавців пролити світло на цю далеку подію, бо не хочеться, щоб вона канула в лету, а по можливості, підказати - як звати Шевченкового родича, який загинув на Чортківській землі?

Володимир Погорецький.

В його серці був прапор

За яких обставин і коли познайомилися дяк Василь Ціхоцький з о. Йосифом Заячківським, авторці цих рядків невідомо. Зустріч могла відбутися приблизно 1930 року, коли дяк переїхав з Ромашівки до с. Угринь. Відомо, що коли Заячківський вступив до новіціату отців-василіян у Крехові, дяк Василь Ціхоцький зустрічався з ним. Поширювалися чутки, що польська влада планує відкопувати загиблих фронтовиків-москалів,  захоронених в селах у часі Першої світової війни, та перевозити у спільні могили – для цього буде визначено відповідне місце. З такого приводу відбулась нарада в о. Воробкевича у с. Білобожниця. Її організатором був дяк Ціхоцький. Запрошено отців Стефана Когутяка зі с. Ромашівка, Миколу Івахнюка із с. Джурин та о. Йосифа Заячківського. Дяк запропонував на цвинтарі у с. Ромашівка на місці поховання родича Тараса Шевченка зняти дерев`яного хреста і поставити з каменя – як інші хрести на гробах цього цвинтаря. І то треба поспішити, поки не розпочато розкопки. Всі погодилися, крім о. Заячківського. Діалог був суперечливий, але отець переконав усіх, що треба чекати, доки почнуться та завершаться розкопки. Пам`ятник солдатові-українцю на місці його поховання повинен стояти: адже в його серці був прапор, нести який непохитно – наш обов`язок.

Про це колись розповідала авторці лікар-стоматолог, донька дяка Івана Бойка, який служив у церкві с. Білобожниця, Галина Бойко. Та авторка в ті часи не сподівалась, що треба запам`ятати, бо може згодитися. Ось тепер познайомилася з уродженкою с. Білобожниця, вчителькою-пенсіонеркою Леонією Гаврись, яка проживає в с. Колиндяни. Мене цікавило, хто такий о. Йосиф Заячківський. Пані Леонія порадила використати книжку автора Людмили Швалюк «Стежина до рідної хати» (с. 179).

Йосиф Заячківський народився 14 червня 1889 року у с. Білобожниця. Закінчив місцеву школу, потім навчався у м. Бучач. Згодом вступив до новіціату отців-василіян у Крехові. Перебував на посаді ігумена монастиря в Добромилі, ігумена Дрогобицького монастиря, генерального секретаря та економа головної управи отців-василіян у Львові. Упродовж 1931-1946 рр. о. Йосиф Заячківський перебував у Римі в чині генерального секретаря й економа архимандрита, був настоятелем при Василіянській церкві. Часто виїжджав на візитації монастирів до Галичини. У Римі о. Йосиф у комісіях для кодифікації Східного права був консультантом релігійної секції при Священній конгрегації для Східної церкви. З 1946 року – протектор Папської колегії св. Йосафата, з 1948 року – другий головний консультант головної релігійної управи у Римі. Де упокоївся і де похований – авторці невідомо.

Запис з Євангелія, що зберігається у церкві с. Ромашівка: «На цвинтарі ліворуч від Пилєва є гріб Шевченка, онука Варфоломея, померлого в селі, припадком забитого (чистив кріс другий і нечайно забив його). Похоронений в другім ряду від поля, могила означена поки що дерев`яним хрестом». З Євангелія переписала п. Тетяна Яблонь. Та іншим патріотам дуже хочеться засвітитись, що вміють краще розслідувати і знайти свідків, нібито внук Варфоломей, якого селяни Ромашівки називали «москаль-українець», відкопаний і вивезений. Постає запитання: кому це потрібно? Переконливо: якщо було б відкопано, то чому це місце називали Святим? Чому до вересня 1939 року на Святому місці відправлялись панахиди в часі відзначення історичних дат, проводилися просвітянські патріотичні заходи? Чому у 1943 році на поховання Дмитра Гречківського у с. Криволука взято жменю землі, для якої Марія Пахолок подарувала вишитий рушничок, і цю землю зі Святого місця вложено до гробу Гречківського? Пам`ятник зберігся, тільки дата на ньому помилкова.

Похорон відбувся за німців у 1943 році. Пам`ятник ставили за радянської влади, щоби не було перешкод, дата змінена. Звертаюсь до всіх українців, хто почувається шанувальником Кобзаря (бо це не роки Сталіна, Бандери, Шухевича, це роки Першої світової війни). Прошу матеріальної допомоги на видання книжки з назвою «Під московською шинелею билося українське серце!». Звертаюсь з проханням до всіх небайдужих допомогти коштами для видання книжки, де буде написано, що відбувалось на Святому місці. Тоді, може, знайдуться добродії і поставлять хоча б невеликий дубовий хрест. Авторка не запам`ятала імена батька та сина Пахолків, які відзначались повагою до Святого місця. Наймолодший син Ярослав не раз запрошував авторку слухати читання історичних книжок – їх на Святому місці читав його батько.

На видання книжки склала я 2 тисячі гривень з відсотків, які отримую з пенсії у «Карітасі», 1500 грн. від уряду м. Чорткова, 120 доларів від Богдани Мончак. Буду вдячна, з надією, що Святе місце буде означене християнським знаменням.

Марія ШТЕПА

Післямова. Книжку пані Марія Штепа видала за свої скромні заощадження, долучилися й жертводавці, а хреста на могилі родича Тараса Шевченка і досі нема. Правда, нещодавно я розмовляв з Ромашівським сільським головою Борисом Кастранцем, і він запевнев мене, що хрест обов’язково, як тільки потепліє, буде на могилі Шевченка-солдата встановлено, він вже виготовлений – це питання находиться на контролем і «війта» села, і місцевового пароха о. Богдана Єдинака, і директора Чортківського педучилища ім. О. Барвінського Романа Пахолка, депутата райради Григорія Опацького.