Середа, 14 травня 2014, 12:06

Зачепила за душу нещодавня відозва так званих лідерів регіональних еліт областей Західної України із закликом до виборців цієї частини нашої держави віддати свої голоси за Ю.Тимошенко. Як завжди, Юлія Володимирівна вразила своїм цинізмом і відвертою брехнею.
За усіма канонами чорних піар-технологій текст «відозви» складено так, щоб з самого початку запевнити читача у відкритості автора та незаперечності його думок, тим часом відволікти від суті написаного. Перші п’ять абзаців йде непотрібне доведення аксіоми – перед українським народом постала орда новітніх варварів, що винирнула із темних віків монголо-татарського іга. Відверто, гарно написано, по-справжньому чіпляє за душу. У тому і вся Юлія Тимошенко.
За написаним у пам’яті відразу постає вихід у 2009 році до преси Володимира Путіна і Юлії Тимошенко під час «газової» війни. Наша поборниця московських фашистів вела тоді себе як стара діва, котрій нарешті запропонували вийти заміж, - готова на все. А на публічний вияв зневаги до Президента України з боку тодішнього російського прем’єра, головного ворога неньки, наша героїня, замість рішучого засудження та припинення візиту, показово підіграла В.Путіну. У більшості глядачів її поведінка асоціювалася з намаганнями не найкращої повії в будь-який спосіб догодити клієнту, лишень би він вибрав її. І всі вихваляння Юлії Володимирівни у «відозві» щодо її готовності піти на самопожертву заради народу стають нелогічними, а звинувачення опонентів у бажанні йти на переговори з ворогами заради збереження награбованого сильно пахнуть цинізмом, особливо, якщо згадати ПРіБЮТ і закохані очі Ю.Тимошенко, що дивилися тоді на «зека». А сьогоднішня змова, для прикладу на Тернопільщині, виборчих штабів Юлії Володимирівни і Михайла Добкіна про співпрацю взагалі спотворює уяву про «історичну постать, яка володіє сталевою волею».
Електорат тепер обманути важко, і необхідно постійно відповідати за свої слова і вчинки. Попервах, хоча б пояснити, коли Юлія Володимирівна лукавила – коли не могла доїхати на візку до суду через хворобу, чи коли забувала про легенду і бігала на високих підборах на сценах, мотивуючи згодом тим, що моментами чудесним чином зціляється.

Висловлювання «еліт» стосовно кримінальної минулої влади викликає посміх, адже керівниками різних рівнів осередку ВО «Батьківщини» у тій же Тернопільській області за десять років були якщо не ґвалтівники і колишні рекетири, то казнокради і дерибанщики народної землі.
Вислів щодо «Народного ополчення, яке підіймає лідер з поставою Воїна», звучить ні як інше, як створення непередбачуваних законодавством збройних формувань. У час, коли силові відомства України оголосили збір ветеранів Збройних Сил та правоохоронних органів для протистояння професійним найманцям іноземної держави, такі заяви Юлії Володимирівни устами «еліт» тягнуть, як мінімум, на саботаж.
Постійні асоціації Ю.Тимошенко з Воїном, Солдатом, Лідером, Лицарем, Верховним головнокомандуючим, мужньою та твердою, як криця, ототожнюють ВО «Батьківщина» із сектою, своєрідним психокультом, де обожнювання лідера, поряд з бажанням надати їй всю повноту влади, є основним сенсом існування.
У «відозві» проглядається справжнє єство Юлії Тимошенко – вона себе асоціює в ролі самки в колонії українців. Її мета – показати, що вона всіх буде опікати, всі повинні підкориться її волі, а вона за всіх знає, що потрібно робити і як потрібно жити. Саме цим Ю.Тимошенко надзвичайно небезпечна. Якщо їй дати владу, вона буде всіх сама судити, карати, вказувати, як кому потрібно жити і робити. А оскільки вона жінка з дуже багатьма фобіями та відповідними маніями, то її функціонування в якості політичного і державного лідера буде надзвичайно небезпечно для України, буде мати трагічні наслідки.
Що ж до самих представників «регіональних еліт», то склад вершків, наприклад, тернопільського суспільства заставляє задатися питанням: «А інші люди, представники других професій та з протилежними політичними поглядами не входять до еліти? Чи лише обрані та юлебоязнені мають право називатися елітою нації?». У жовтні 2009 року під аналогічною відозвою тих же регіональних «еліт» від Тернопільщини Юлію Володимирівну підтримало 23 «вершки», сьогодні ж лише 10. Пояснення може бути лише два – стрімке падіння авторитету «Воїна світла» і жадібність голови обласної організації ВО «Батьківщина» Василя Деревляного, який не проплатив «елітарів».
Якщо взяти особистості, то підписанти є простими людьми з грішками і їх підписи з’явилися, здебільшого, не випадково. Такої еліти в нашій країні 48 мільйонів.
Окремою групою виділяються представники Тернопільського національного педагогічного університету, чий ректор нещодавно запевнив того ж Василя Деревляного в 100-відсотковій явці і голосуванні за Юлію Володимирівну усього викладацького складу та студентів вишу. Навіть пообіцяв перетягнути сесію для «перекриття» другого туру президентських виборів. Від ТНПУ Володимиром Кравцем до «еліти» десантовано колишнього керівника обласної організації Ліберальної партії України, професора Валерія Федорейка та  кандидата психологічних наук Ірину Чорну.
Другою бойовою одиницею партії, як не дивно, виступають журналісти, котрі повинні бути аполітичними, особливо, під час виборів. Поставили свої підписи одвічний голова Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів Микола Ротман і ще один заслужений журналіст України Тетяна Савків. Обоє працювали колись разом у газеті «Свобода» і єднало їх не тільки це. Слід нагадати, що тоді редактору «Свободи» М.Ротману звання заслуженого журналіста присвоїв своїм указом Леонід Кучма одразу після вбивства Георгія Гонгадзе. Якось символічно, чи не так?
Цікавою постаттю серед авторів «відозви» є Богдан Хаварівський. Колишній комуніст, голова партосередку в профтехосвіті краю, будучи керівником обласного відділу народної освіти в 1990-92 роках, останнім (!) серед колег вийшов з комуністичної партії, вичікуючи на повернення режиму і так і не написавши відповідної заяви. Партквиточок, мабуть, в надійному місці чекає свого часу.
Щодо митців і лікаря, то тут, непевно, вирішальну роль зіграла, справді, любов до Юлії Володимирівни і віра в її байки. Хоча артисти повинні були б побачити цей черговий акт енної сцени в п’єсі «Вічний воїн світла і добра Юля».

  Володимир Братовий